Читати книгу - "Рослини проти Зомбі. Новорічний гандал, Стружик Лев"

Зараз 2023 рік. 31 грудня. Зима. Україна. 09:00 ранку. Ми у місті PvZ, де живуть не тільки одні люди, а й істоти: зомбі та рослини. Не раз я сюди приїжджав, але навідувався часто, щоб розповісти вам цю історію. Вона не перша, проте, продовжувальна, але вона буде для вас цікавою. Якщо вам цікаво, то кликайте своїх дітей-читачів, які обожнюють читати мене (якщо маєте), заварюйте какао і ми починаємо.

У місті PvZ, десь на вулиці Лісовика (не біля Лісової), жили-були дві рослини: Горохостріл та Соняшник. Вони хоть й були найкращими друзями, але закохані у один одного (не будемо детальніше про це розповідати, краще розповім про початок ранку на 31 грудня). Так от, нарешті, наступив день, до якого залишилося мінімум 24 годин! А саме: 31 грудня, де після 23:59 зустрічається новий рік. Цікаво, мабуть, буде! Поглянемо на це ближче.

Прокинувшись, Горохостріл зітхнув, та промовив до Соняшника:

— Доброго ранку, Соняшнику. Радий, що ти прокинулась.

Соняшник також зітхнула спокійно й звернулася до Горохостріла з посмішкою:

— Доброго ранку, Горохостріле. Я також рада, що ти прокинувся. Сьогодні який день?

— Не знаю, — сказав Горохостріл. — Мабуть, 31 грудня.

І справді: заглянувши на віконце, вже було видно, що при наступі Нового року завжди приходить сніг (інколи у деяких регіонах не завжди). Тому, зрадівши, що скоро наступить Новий рік, Горохостріл першим зіскочив з ліжка:

— Соняшнику, ти думаєш про те, що і я?

— Так, Горохостріле! — відповіла Соняшник. — Сьогодні 31 грудня, а це означає, що можна готувати новорічний стіл!

— А не зарано? — здивувався Горохостріл, почувши це. — Ще ж не вечір, щоб накривати новорічний стіл.

— Знаю, я просто попереджаю, — пояснила Соняшник. — До цього часу, нам треба приготувати смачні страви, новорічний торт (це буде головним десертом), смаколики, какао, напої а ще краще...

— Гороховий суп! — зрадів Горохостріл, бо він обожнював гороховий суп.

— Ні, дурненький! — посміялася Соняшник. — Навпаки: зефір! Наші улюблені смаколики на новий рік! Це так смачно буде, ти тільки уяви!

— Так, — погодився Горохостріл. Він вже уявляв про веселий новорічний стіл та про свій улюблений гороховий суп. Але, він трохи засмутився, і жалобним голосом запитав: — А як же гороховий суп?

Ой! А над цим запитанням треба ще подумати. Соняшник просто не хотіла починати з горохового супа, бо це зайняло би багато часу, ніж на приготування десертів. Тому, спокійно зітхаючи, Соняшник сказала:

— Добре, Горохостріле. Буде тобі гороховий суп. Але чур: я його приготую тільки на обід. Гаразд?

— Ура! — зрадів Горохостріл, обіймаючи Соняшника. — Дякую тобі, Соняшнику! Без тебе, мені ніколи не впоратися! Добре, що погодилася!

— Та без проблем! — махнула листом Соняшник. — Це на раз плюнути! Давай краще починати, а то вже час пролетить!

І без розмов, Горохостріл та Соняшник почали готувати різні смаколики, десерти, та найголовніше — новорічний торт. Не знаю як ви, та я не буду заважати їм у праці. Краще подивимося, як готуються до Нового року Дядько Лев та Дідусь Лев.

Лісова вулиця. Старий будинок, якому вже мінімум 150 років! Уявіть собі, бо він був побудований лише з одних дерев'яних дошок! Та не зважайте, про це розповім історію вже у іншому творі. Дядько Лев готує смачну страву, яку назвав "Салатний бум". Не знаю, чому він дав цій їжі таку назву, але про це у мене немає слів сказати. За Дядьком Левом, доречі, ледве ходив його сусід Дідусь Лев.

— М-м-м... Мабуть, це дуже смачно буде! — вже думав про це Дядько Лев. — А так, все кльово! Дідусю Леве! — покликав він його.

— Що таке?! — загарчав він. — Я взагалі-то іду перевіряти своє олів'є!

— Але ж ви його навіть не готували! — нагадав Дядько Лев.

Дідусь Лев подивився на глибокий посуд й одразу крикнув:

— Ой, Боже! Дякую, що нагадали мені про це! Зараз піду за огірками! — він пішов у іншу кімнату, в якій Дядько Лев зберігав свої овочі на свято.

Здивувавшись його манері, Дядько Лев підбіг біля нього й сказав:

— Але ж, ще зарано готувати олів'є! Ви впевнені, що хочете розпочати прямо зараз?

— Мені усе одно! — загарчав Дідусь Лев. — Якщо я не приготую прямо зараз олів'є, ніякого свята я святкувати не буду! Усе повинно бути приготовлено! А якщо нічого не приготовлено, я нічого не святкую! Пішло це все до чорта!

— ИИИК! Дідусю Леве, нащо ви таке кажете?

— Бо мені набридло чекати, поки наступить той вечір! Не приготую прямо зараз, — нічого святкувати не буду!

— Дідусю Леве! Перестаньте це казати! Якщо ви так будете говорити про Новий рік, ви будете атаковані демонами від бога! Ви мене розумієте? — Дядько Лев був трохи віруючим у Бога.

— Та розумію я, але ж мене поки що ніхто не атаковував! — натякав Дідусь Лев. — Я повинен зробити це прямо зараз, або не буде у мене ніяких гостей!

— Та будуть, Дідусю Леве! — махав руками Дядько Лев. — Будуть! Просто, зараз не вечір, щоб накривати новорічний стіл й готувати їжу та страви. Ви б краще скуштували мою "бомбу"!

— А що це за ваша "бомба"? — запитав Дідусь Лев, підходячи до страви Дядька Лева.

— Це "Салатний бум"! — продемонстрував Дядько Лев. — Він зроблений з петрушки, кропу, капусти, огірків, помідорів та олії...

Почувши слово "огірки", Дідусь Лев запсихував:

— ВИ ЩО: ВЗЯЛИ МОЇ ОГІРКИ З МОГО ПІДВАЛУ?!

— Якого підвалу? — незрозумів Дядько Лев. — У нас немає підвалу.

— ТОДІ, ЩО ЦЕ?! — показав Дядько Лев пальцем на сусідню кімнату з овочами. — ГА?! Я ВАС ПИТАЮ!!!

Підійшовши до кімнати, Дядько Лев здивовано промовив:

— Так це ж моя комірчина! Я ж там зберігаю свої овочі!

— А У МЕНЕ ТАКА ПІДОЗРА, ЩО ВИ ЇХ У МЕНЕ ВКРАЛИ! З МОГО ПІДВАЛУ!!! — накричав Дідусь Лев. — ВИ МЕНЕ РОЗУМІЄТЕ?! А НУ, ІДІТЬ СЮДИ, ЗАРАЗ ВИ У МЕНЕ ОТРИМАЄТЕ!!!!!!!!!!

І Дядько Лев почав тікати від Дідуся Лева. Ой, що ж там почнеться... Ой-йой-йой... Та не хвилюйтеся. Усе одно вони найкращі сусіди, тому вони завжди будуть миритися та сваритися. Тому, ми не будемо затримуватися на їхній драці, а просто будемо повертатися до наших друзів, які покликали у цей час невелику підмогу...