Читати книгу - "Марічка та Ведмеденки, Олеся Глазунова"

Розділ 3. Подаруночки

Марічка пішла до вітальні, де стояла велика стильно прикрашена ялинка. Яскраві вогники так і вабили. Під ялинкою лежало три подарунки. Один довгий, один маленький і один великий.

– Оце рівень! Навіть про подарунки для мене подумали! Яка краса! Так, зараз подивимося, що мені тут подарували? – мовила Марічка та увімкнула стрім.

– Привіт, мої хороші! Як ви думаєте, що в мене є під ялинкою? Правильно! Подарунки! Аж цілих три! Нумо відкривати! Почнемо з найдовшої коробки. Що у нас тут? – зацікавилася дівчина та почала розкривати коробку. – Оу, якась палка. То це, напевно, селфі-палка! Он навіть витягується. Але для чого ці прозорі нитки та причандали? І де та штука, що має тримати телефон? Ще якась котушка. Ця якась нова модель? Щось я не в курсі, – Марічка геть заплуталася і дещо похнюпилася. Вона сподівалась на селфі-палку, але фоловери писали у коментарях, що це точно не вона і ця річ має зовсім інше призначення. Дівчина відклала цей довгий патик, ще й нитка заплуталася навколо її браслету так, що довелося ту нитку ножицями розрізати, бо рватися вона геть не хотіла.

Блондинка вирішила перейти до другого подарунку і розгорнула найменший пакунок.

– Погляньте! А у цьому пакунку палетка тіней відомої фірми. Мммм... краса! Треба випробувати! – мовила Марічка та пішла до дзеркала, щоб нанести тіні. – Ну, не зовсім моя кольорова гама, але варто спробувати.

Марічка зробила макіяж і, задоволена собою, пішла відкривати останній подарунок.

– Пропоную відкрити найбільший подарунок. Тут точно має бути щось суттєве та дороге, – мовила Марічка та взялася за останню коробку. – Отакої! Самокат, – розсміялася дівчина та продемонструвала фоловерам рожевий новенький дитячий транспорт. – У дитинстві не накаталася, то зараз є нагода покататись по розкішній квартирі.

Марічка почала кататись по підлозі. Вона веселилася, друкувала, поки не зламала самокат.

– Упс! – вигукнула Марічка. Самокат не був призначений для дорослої людини. Хоч Марічка була мініатюрною та витонченою, але вона зламала дитячу забавку.

– Для чого дарувати такі подарунки? Подарували б щось універсальне. Але ж звідки вони могли наперед знати, що саме я винайму цю квартиру? – розмірковувала вона. – Але і на тому дякую. Самокат, звісно, гарний. Гламурний, рожевий. Неодмінно собі куплю такий, але трохи більший. Він приніс мені багато радості, наче у дитинство поринула.

Марічка вирішила дослідити ще одну кімнату і направилася до спальні.