Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Загалом, на варвара Айдек був не схожий. Він був схожий на невдаху, що заявився в місто в далекій юності в пошуках щастя, та так і залишився на все життя чи то в портових вантажниках, чи то в найманих робітниках, які беруться за винос сміття, допомогу садівникам у розчищенні дерев та інші нескладні справи, котрі потребують фізичної сили. А те, що смаглявий, та чи мало засмаглих мужиків ошивається у столиці?

— О, зараз підуть, — радо сказав дрібний і щуплий чоловік, який стояв праворуч від Айдека.

Те, що підуть, було зрозумілим і без нього. Юнаки, що одноманітно били у барабани, пожвавилися і прискорили темп. Десь у висоті імператорського комплексу несамовито і досить гидко заволали довгі труби гаюкко. А на центральні сходи, якими принц мав спускатися на Золоту дорогу, щоб пройти нею до храму Рівноваги, стали випурхувати дівчата в шовках, з широкими рукавами, якими вимахували, як дивовижні птахи крилами, і у вінках з величезних червоних квітів.

Дівчата граційно збігали сходами і вишиковувалися по обидва боки. Потім з'явилися хлопчики з букетами та роздали дівчатам по квітці. І лише після цього виник розпорядник церемонії. Він велично завмер на верхній сходинці, дочекався, поки замовкнуть барабани і перестануть шуміти глядачі, підняв руки над головою і оголосив про те, як радісно сонцю зустрічати прекрасного майже імператора.

За спиною Айдека хтось нешанобливо хмикнув і пробурчав, що прекрасний міг би поквапитися, бо тут люди зібралися заради вина, яке отримають не раніше, ніж він із принца перетвориться на імператора.

Прекрасний на зло цим людям поспішати не став.

Сходами спочатку зійшли воїни у повному доспішному костюмі. Вони гуркотіли металом, бряжчали мечами об наплічники і іноді вигукували: «Оев-оев-оев!». Що це загадкове «оев» означає, схоже, не знали й самі воїни.

Після воїнів вийшли маги, обвішані захисними амулетами так, ніби не одну людину збиралися захищати від безумців, які захотіли вбити принца прямо під час церемонії, а на війну йшли.

За магами нарешті пішов принц — у обладунках, з мечем та з амулетами. До обладунків принц був явно незвичний. Не до таких, у яких людина виглядала чудовиськом із заліза та шкіри. Такі взагалі призначалися воїнам зростом з Айдека і його ж силою. Але церемонія є церемонія, і принц терпляче йшов, старанно не опускаючи плечі і гордо тримаючи голову разом із рогатим важким шоломом.

За принцом знову йшли маги, а за ними — воїни.

Айдек провів принца поглядом, озирнувся і рішуче став вибиратися з натовпу. Потім поліз на заздалегідь помічений балкончик, радіючи, що звідти не видно Золоту дорогу і саме тому на нього не набилися глядачі. З балкона перебрався на дах, а там спритно побіг слідом за принцом. Нахабно і навіть не намагаючись ховатися. Вбивці так точно не бігають. Перестрибнувши на сусідній дах і проігнорувавши окрик воїнів, чи стражників, що там знайшлися, він спритно перескочив через димар, добіг до краю і стрибнув на наступну. А звідти вже було добре видно те, що відбувається перед храмом.

Чи то стражники, чи то воїни на цьому даху теж були, але вони, нагородивши Айдека не найласкавішими поглядами і переконавшись, що зброї у нього немає, пообіцяли набити морду і повернулися до церемонії, яка їх явно цікавила набагато більше, ніж якийсь вантажник.

Айдек нахабно прилаштувався поряд із ними і почав спостерігати. Насамперед за тими, хто стояв у ближньому колі глядачів. Його цікавило, хто з ким поряд стоїть, саме по собі це могло багато сказати про симпатії та договори. Побачив адмірала Доребі, який все-таки встиг прибути до столиці до церемонії, і з глузуванням зазначив, що стоїть він практично на самоті, чи не встигнувши нікому запропонувати свої послуги, чи не наважуючись це зробити, пам'ятаючи про золото і побоюючись, що партнери стануть теж на нього претендувати.

З храму тим часом вийшов старший жрець, несучи на подушці імператорський вінець. За ним йшли жерці рангом нижче й щось загадково та гарно співали. Дівчата, що стояли на сходах, мабуть, це помітили і поспішили до храму, щоб вишикуватися навколо майданчика, на якому стояли жерці і коліноуклінний принц, разом з друзями, які допомогли йому опуститися на коліна і не зганьбитися. Дівчата підключилися до співаючих жерців і почали повільно піднімати і опускати руки, наче збиралися злетіти. Головний жрець щось принцові розповідав, мабуть, щось таке, що він мав чути один, бо говорив дуже тихо. Нещасний Ромул терпів і, напевно, подумки проклинав шолом і першого імператора, якому випало вродитися величезним, сильним і дуже терплячим.

Глядачі, яким швидко набридло дивитися на співаючих дівчат, бурмочучого жерця і уклінного принца, почали шепотітися і мало не пропустили момент, коли друзі принца почали знімати з нього шолом, оголюючи голову для вінця.

Айдек якраз у цей момент роздивився чоловіка в білому широкому одязі і спантеличено почухав підборіддя. Його він не знав. Тому тицьнув пальцем у спину одного стражника-воїна і спитав у нього, хто це. Дізнавшись, що посланець із Золотих Туманів, який дуже вдало приїхав до церемонії, неповажно хмикнув і кивнув. Стражник йому навіть усміхнувся. Мабуть, теж не розумів, навіщо цього посланця пустили на церемонію та ще й на найпрестижніше місце.

— Він маг, начебто, — додав стражник, дивлячись на те, як на голову Ромула опускається вінець. — Приїхав зі скаргами на те, що в них якісь бар'єрні хвилі поводяться неправильно. Мабуть, запідозрив, що ми щось робимо. А потім почав говорити якусь нісенітницю про те, що вогняного птаха треба закликати не в строк, а на два тижні раніше, щоб їх бар'єри заспокоїти. Але його пообіцяли вигнати за таке святотатство, і він заспокоївся.

Айдек знову хмикнув і похитав головою.

Схоже, рівновага досить сильно змістилася відразу після смерті Малена. Настільки сильно, що в Туманах це помітили та занепокоїлися. Але їм доведеться потерпіти. А потім дуже розчаруватися, особливо в той момент, коли воно зміститься остаточно і їм на голови сипатимуться демони.