Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

ручку й, ставлячи позначки, пояснив шлях. Автомобільний проїзд починався з вузького путівця, який вів на захід, прорізаючи зелений безмір, а, дійшовши до перехрестя, різко повертав на північ. Закінчивши пояснення, лісник обвів колом кінцевий пункт. Це було явно десь у чорта на рогах.

— Звідси машиною їхати хвилин двадцять. Не хвилюйтеся, — лісник вручив карту Фокові, — запевняю, коли доїдете, одразу впізнаєте потрібне місце.

Щойно Фок вийшов за поріг, холод ударив у лице, як ляпас. Фок відчинив дверцята машини й, потираючи руки, заліз на водійське сидіння. Кармен, нахилившись уперед, вдивлялася у лобове скло. Не встиг Фок розтулити рота, як вона шикнула на нього, кудись указуючи. Фок простежив за її поглядом. На тому кінці стоянки чоловік років сорока, у джинсах і лижній куртці, копирсався в багажнику чорної «БМВ».

— Дивися. Данієль Бейлі, — мовила Кармен. — Це ж він?

Першою в голові зринула думка, що без костюма генеральний директор фірми «БейліТенантс» геть не схожий на себе. Раніше Фок не стрічався з Бейлі особисто, а фотографії не передавали оцієї атлетичної манери рухатися. Чоловік виявився трохи нижчим, ніж Фок очікував, але мав широкі плечі та спину. Густа каштанова чуприна й не думала сивіти. Якщо це не природний колір, то дуже дорога й переконлива фарба. Бейлі не може знати їх з Кармен, принаймні не повинен, і все одно Фок зловив себе на тому, що трішки сповз на кріслі.

— Цікаво, чи він справді допомагає з пошуками, — мовила Кармен.

— Хай що він робить, а на місці не сидить.

Черевики Бейлі були всі вимащені болотом.

Фок і Кармен спостерігали, як чоловік длубається в багажнику своєї «БМВ». Серед пошарпаних бездоріжників і бусиків його машина здавалася пещеною екзотичною твариною. Нарешті Бейлі випростався, ховаючи щось темне в кишеню куртки.

— Що це було? — спитала Кармен.

— Схоже на пару рукавичок.

Бейлі поплескав по кришці багажника, й та з шикарною плавністю беззвучно зачинилася. Він ще мить постояв, задивившись на буш, а відтак рушив до будиночків, опустивши голову проти вітру.

— Коли тут і він, і Джил, ситуація може ускладнитися, — сказала Кармен, спостерігаючи за постаттю, яка віддалялася.

— Ага, — підтакнув Фок. Це ще було м’яко сказано, й вони обоє це знали. Фок завів мотор і передав Кармен карту. — Хай там як, а нам поки що сюди.

Вона поглянула на коло серед зеленого безмежжя.

— А що там?

— Там знайшли решту чотирьох.

*

Підвіска легковика не була розрахована на таку дорогу. Підскакуючи на ґрунтівці, обабіч якої стояли на варті стовбури евкаліптів, Фок і Кармен відчували кожен поштовх. Крізь гудіння двигуна пробивався приглушений, але явно пронизливий свист.

— Господи, це такий вітер? — Кармен, примружившись, дивилася у лобове скло.

— Здається, — відповів Фок, не відриваючи очей від дороги: буш обступав їх дедалі тісніше. Обпечена рука стискала кермо й уже починала боліти.

В одному лісник мав рацію. Проскочити потрібне місце було неможливо. Фок завернув за ріг — і безлюдний путівець перетворився на справжній вулик. На узбіччі бампер до бампера стояли машини; якась репортерка, серйозно говорячи в камеру, рукою вказувала собі за спину, на пошукові команди. Хтось поставив стіл з термосами кави і пляшками води. З дерев злітало листя — над головою кружляв поліційний гвинтокрил.

Фок припаркувався в самому кінці довгого ряду машин. Наближався опівдень, але сонце в небі ледве проглядалося. Кармен запитала у лісника, який проходив мимо, де шукати старшого сержанта Кінга, і той показав їм високого п’ятдесятирічного чоловіка. Стрункий чоловік, який пильно позирав то на карту, то на буш, з цікавістю звів очі на Фока й Кармен, коли ті підійшли.

— Дякую, що приїхали, — потиснув він їм руки, коли вони представилися, й озирнувся на телекамеру. — Ходімо подалі від цього хаосу.

Вони пройшли по дорозі трохи вперед і завернули за велику вантажівку, яка дещо захищала од вітру.

— Досі не знайшли? — запитав Фок.

— Ще ні.

— А багато ви таких пошуків проводили?

— Дуже багато. Я ж тут уже майже двадцять років. Люди постійно збиваються з маршруту.

— І швидко ви їх зазвичай знаходите?

— По-різному. Та й що означає «швидко»? Іноді зразу на них натикаємося, а іноді це забирає трохи більше часу, — Кінг роздув худі щоки. — Вона вже сама-одна в буші понад тридцять годин, тож нам бажано сьогодні закінчити пошуки. Схоже, жінки здогадалися збирати дощову воду, але харчів у неї немає. Й існує ризик переохолодження. У вогкому одязі це може статися дуже швидко. Але багато залежить від того, як вона тримається. Може, їй пощастить: схоже, вона має досвід походів з юності. Іноді таким людям самим удається вийти з бушу... А іноді ні, — додав він по паузі.

— Але ж ви завжди їх знаходите? — запитала Кармен. — Ну, кінець кінцем.

— Майже завжди. Навіть за часів Ковача зрештою всіх знайшли. Крім однієї дівчини. Відтоді я можу пригадати лише один-два випадки, коли людина так і не знайшлася. Років п’ятнадцять тому був один старий. Почувався недобре, мав хворе серце. Такий узагалі не повинен був іти в похід самотою. Мабуть, сів десь у тихому місці перепочити — й дістав інфаркт. А ще була пара новозеландців років десять тому. Дивний був випадок. Трохи за тридцять, спортивні, досвідчені. Згодом з’ясувалося, що вони у себе в Новій Зеландії набралися великих боргів.

— То ви гадаєте, вони свідомо зникли? — запитав Фок.

— Звідки мені знати, приятелю. Але в їхній ситуації щезнути з радарів — не найгірший вихід.

Фок і Кармен перезирнулися.

— А що трапилося цього разу? — запитала Кармен.

— По обіді в четвер Аліса Рассел у групі з п’ятьох жінок вийшла на маршрут до водоспаду Мірор-Фолз — можемо вам його потім показати, якщо схочете; з собою в них були предмети першої необхідності. Карта, намети, компас, харчі. Три дні вони повинні були рухатися переважно на захід, протягом дня виконуючи оті дурнуваті вправи з командної роботи, а на ніч зупиняючись на привал.

— Це заповідник пропонує такий маршрут? — поцікавилася Кармен.

— Ні. Організовує все приватна компанія, але вона тут працює вже кілька років. «Авторитетні пригоди», чули? Непогана фірма, знається на своїй справі. Таке саме завдання мала і група п’ятьох чоловіків з «БейліТенантсу». Інший маршрут, але обидві групи вчора опівдні мали зійтися в одній точці.

—