read-books.club » Детективи » Сила природи, Джейн Харпер 📚 - Українською

Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

19
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сила природи" автора Джейн Харпер. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 81
Перейти на сторінку:
Але жінки не прийшли.

— Ні. Ну, четверо з них урешті таки прийшли. Але на шість годин пізніше й у жахливому вигляді. Мали травми. По всьому тілу — порізи й синці. Одна отримала удар по голові. А одну вкусила змія.

— Господи, котру з них? — вигукнув Фок. — З нею все гаразд?

— Так. Майже. Це Бріанна Маккензі. Славетна асистентка, я так розумію. У них у всіх збіса вишукані назви посад, але менше з тим. То був, мабуть, простий строкатий пітон, але ж вони цього не знали. Перелякалися до смерті. Думали, то тигрова змія, тож Бріанна ось-ось відкине ноги. Але це точно була не тигрова змія, і взагалі не отруйна, проте рана від укусу запалилася, тож доведеться дівчині кілька днів провести в медичному центрі.

— Її відвезли в Мельбурн? — запитала Кармен, і Кінг похитав головою.

— Вона в районній лікарні, — пояснив він. — Зараз їй там побути найкраще. Коли хтось отримує передоз метом у наркопритоні, потрібен міський лікар. Та якщо когось укусить змія, ліпше потрапити в руки лікарю, який трохи знається на дикій природі, повірте. Разом з нею в лікарні сестра, — він дістав з кишені записничка і звірився з ним, — Бетані Маккензі. Вона теж була на маршруті, але майже не постраждала.

Кінг озирнувся на пошукову групу. Вона вже готувалася до виходу, і на тлі дерев яскраво вирізнялися їхні жовтогарячі комбінезони. Серед дерев Фок помітив прогалину — там починалася стежка. Її позначав одинокий дерев’яний стовпчик.

— Нам відомо, що вони збилися з маршруту на другий день, бо того вечора так і не дійшли до місця привалу, — провадив Кінг. — Там від стежки відгалужується доволі широка тропа кенгуру. Ми думаємо, саме там вони і змилили. Збагнули це лише за декілька годин, а за такий час можна далеченько заблукати.

Він знову зазирнув у записник, перегорнув сторінку.

— Звідси деталі починають плутатися. Вчора ввечері й сьогодні вранці наші поліціянти витягнули з них усе, що могли. Але декілька прогалин так і не вдалося заповнити. Коли жінки зрозуміли, що збилися з маршруту, деякий час блукали, намагаючись повернутися назад. Найкращий спосіб тільки погіршити справи. Харчі й вода чекали на них на другому привалі, тож коли їм так і не вдалося туди дійти, вони почали панікувати.

Фок пригадав слова касира на заправці: «Людина піддається паніці. Вже починаєш не вірити власним очам».

— Вони всі повинні були залишити телефони на базі, та Аліса, як ви знаєте, свій таки взяла з собою, — кивнув Кінг до Фока. — Тільки сигнал тут паршивий. Іноді пощастить зловити, але нечасто. Хай там як, а вони блукали до суботи, коли натрапили на покинуту колибу.

Він помовчав. Хотів додати ще щось, але передумав.

— Поки що ми не впевнені, де саме розташована ця колиба. Але вони переночували в ній. А коли прокинулися вранці, жінка вже зникла. Принаймні так кажуть ці четверо.

Фок нахмурився.

— І що, на їхню думку, з нею могло статися?

— Вона могла образитися. Далі піти сама. Вони перед тим посварилися через те, як діяти. Схоже, ця Аліса пропонувала пробиватися через буш на північ у пошуках дороги. Ніхто не погодився, й вона розсердилася.

— А ви що думаєте?

— Може, так і було. Разом з нею зникли її наплічник і телефон. І вона забрала єдиний на всю групу робочий ліхтарик, — стиснув вуста Кінг. — А судячи з ушкоджень, жінки в тому стресі, схоже, в якийсь момент зірвалися й добряче поскублися.

— Думаєте, билися? Фізично? — запитала Кармен. — Через що?

— Я ж кажу, ще чимало деталей треба уточнити. Ми стараємося пришвидшити слідство, наскільки це можливо за таких обставин. Тут кожна хвилина важить. І пошуки — на першому місці.

Фок кивнув.

— А як решті чотирьом удалося знайти вихід?

— Вони пішли рівно на північ, поки не вийшли на дорогу, а далі вже рухалися по ній. Це складний спосіб, не завжди спрацьовує, але, мабуть, іншого вибору й не було. Особливо після укусу змії. Вони пробивалися багато годин, але зрештою таки вийшли, — зітхнув він. — Зараз ми намагаємося розшукати колибу. В найкращому разі Аліса повернулася туди й засіла в ній.

Фок не запитав, що може бути в найгіршому разі. Коли людина самотою блукає серед небезпек бушу, на думку одразу спадає ціла низка варіантів.

— Словом, ось яка ситуація, — мовив Кінг. — Ваша черга.

Фок дістав телефон. Він окремо записав на ньому повідомлення від Аліси Рассел і зараз дуже з того радів. На екрані значок сигналу був перекреслений — зв’язку немає. Фок вручив Кінгові навушника, й той міцно притиснув його до вуха.

— Клятий вітер, — вилаявся Кінг, затискаючи друге вухо рукою і силкуючись розчути. Він прослухав запис ще двічі й тільки тоді з рішучим обличчям віддав телефон назад. — Можете розповісти мені, яка у вас до неї була справа?

Знову низько пролетів гвинтокрил, і дерева шалено затрепетали. Фок зиркнув на Кармен, яка ледь помітно кивнула.

— На стоянці турбази ми бачили Данієля Бейлі, — заговорив Фок. — Генерального директора фірми, на яку всі вони працюють. Його ім’я було в переліку учасників, що ви нам вислали.

— Це бос? Ага, я про нього знаю. Він був у чоловічій групі.

— А чоловіча група контактувала в буші з жіночою?

— Офіційно — ні, — озвався Кінг. — Неофіційно? Ну, мені сказали, щось було. А що?

— Ось яка у нас справа до Аліси Рассел, — пояснив Фок. — Данієль Бейлі.

День I. Пообіддя четверга

Джил Бейлі спостерігала, як Алісина потилиця з кожним кроком віддаляється.

Вони йшли заледве двадцять хвилин, а черевики вже жахливо натирали ноги — люксові черевики, за які вона сплатила тризначну суму і які рекламувалися як «технологія сухості й комфорту». Було холодно, проте футболка вже прилипла під пахвами; цівка поту стікала по шкірі та збиралася у бюстгальтері. Мокре чоло блищало, і Джил потайки витирала його рукавом.

Гірше почувалася, мабуть, тільки Бет, подумала Джил: позаду чулося сипіння з легень затятого курця. Джил розуміла, що варто було б обернутися і зронити кілька підбадьорливих слів, але зараз їй нічого не спадало на думку. Принаймні нічого переконливого.

Натомість вона зосередилася на тому, щоб не збиватися з ритму, не показувати, як їй важко. М’яке

1 ... 7 8 9 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сила природи, Джейн Харпер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сила природи, Джейн Харпер"