Читати книгу - "Няня для дракончиків. Мільярдерів приборкувати не вмію!, Камі Мир"

«Вони грають зі мною», – зрозуміла я. У цей момент кімната знову почала змінюватися – цього разу стіни розсувалися, створюючи більше простору. Світло в кімнаті стало тьмяним, і я відчула, як холодок пробіг по спині. Але всупереч всім змінам, я залишалася спокійною. Я розуміла, що це частина гри та не збиралася піддаватися на провокації.

Діти продовжували пересуватися по кімнаті, використовуючи магію, щоб залишатися поза моїм полем зору. Їхній сміх луною віддавався у кутках кімнати, створюючи відчуття, що вони скрізь і ніде одночасно. Я повинна була думати як вони аби знайти їх.

Раптом у центрі кімнати з'явилося дзеркало – його не було тут раніше, я була впевнена у цьому. Воно стояло під кутом, відбиваючи частину кімнати, але коли я підійшла ближче, я побачила у відбитку не лише себе, а й Айріс. Вона стояла за моєю спиною, тихо сміючись. Я обернулася, але її там не було – це була ще одна ілюзія.

Я знову повернулася до дзеркала і побачила, як Айріс показує кудись за мною. Я повільно обернулася і попрямувала в той бік, звідки відчула легкий подих повітря. Проходячи повз книжку, я помітила, що вона трохи прочинена, і з неї виглядав шматочок яскравої тканини – ніби хтось сховався всередині.

Я підняла книгу і побачила, що це був зовсім не шматочок тканини, а маленький плащ, подібний до тих, що носили в казках. Але на цьому плащі було вишито символи, яких я раніше не бачила. Він був дуже малий, щоб належати дорослій людині, і я зрозуміла, що це була ще одна підказка від дітей.

Даміан знову засміявся, цього разу голосніше, і його голос луною рознісся по кімнаті. Я подивилася на плащ і повернула його на місце, усвідомлюючи, що діти хочуть, щоб я дотримувалася їхніх правил гри.

«Добре, – подумала я, посміхаючись. – Я готова грати за вашими правилами».

З цими думками я піднялася і почала рухатися по кімнаті, дотримуючись тих підказок, які залишали діти. Кожен їхній крок, кожна деталь – все це було частиною складної гри, яку вони влаштували, щоб перевірити мене. У якийсь момент я зрозуміла, що вони використовують магію не тільки для того, щоб ховатися, але й створити враження, що я перебуваю в постійному русі, хоча насправді я стояла на одному місці.

Але тепер я знала їхній прийом. Закривши очі, я зосередилася на відчуттях та звуках. Чуючи їхній сміх і шарудіння, я зрозуміла, що вони знаходяться в кутку кімнати, заховані за тонкою магічною завісою. Я рушила туди, і, простягнувши руку, відчула легкий опір повітря – це була магія, яка перегороджувала мені шлях.

Я згадала слова містера Дрейка: «Ви впевнені, що ви готові до цього?». Тепер я розуміла, що він мав на увазі. Ці діти були не просто малюками, які грають у хованки. Вони були істотами, що володіли неймовірною силою, і моє завдання було не просто знайти їх, а й зрозуміти, як працювати з такими потужними, але ще не до кінця сформованими, здібностями.

Я зосередилася, спрямувавши всю свою силу на подолання магічного бар'єра. Звичайна людська фізична сила проти магії була слабкою, але оскільки діти не хотіли мені нашкодити, ця субстанція трохи піддавалася в міру моєї наполегливості. Раптом я відчула, як повітря навколо полегшало, і переді мною розгорнулася нова картина – кімната змінилася, стіни розійшлися, і переді мною постала величезна бібліотека з нескінченними полицями книг. У центрі цього простору стояли Айріс та Даміан, обидва з усмішками на обличчях.

– Ти знайшла нас, – сказала Айріс, її голос був сповнений захоплення.

– Ти впоралася, – додав Даміан, його очі блищали від насолоди.

Я усміхнулася у відповідь, відчуваючи, як напруження поступово відпускає. Ці діти могли б стати для мене не лише викликом, а й учителями. Вони показали мені, що я можу впоратися з будь-яким завданням, якщо зберігатиму спокій і не піддаватимуся страху.

– Це було нелегко, – зізналася я, роблячи крок уперед. – Але я рада, що змогла знайти вас.

– Тато буде задоволений, – сказала Айріс, дивлячись на мене з новою, глибшою теплотою в очах. І чомусь її слова мене насторожували. Звичайно, я знаю, що вчителі та няні працюють з батьками, причому саме цей аспект у роботі найскладніший, але щось у її словах мене лякало.

В цей момент двері в кімнату знову відчинилися, і зайшов містер Дрейк. Його золоті очі зупинилися на мені, і я відчула, як він оцінює мене.

– Сподіваюся знайомство пройшло вдало, міс Камелія? – сказав він, його голос був повний поваги. – Діти задоволені, а це означає, що ви пройшли перший етап. Наразі ми можемо обговорити подальші умови роботи.

Тобто він без пояснення закрив мене, людину, в кімнаті з маленькими дракончиками, і якщо вже я жива, то можна вважати, що пройшла? Невже він з тих батьків, що не бачать проказ своїх дітей і не вірять нікому крім них?

Відкинувши своє обурення, я зітхнула, адже зрозуміла, що зробила перший крок до того, щоб отримати роботу.

Містер Дрейк запросив мене слідувати за ним, і я пройшла через величезну бібліотеку, залишаючи позаду чарівний простір, створений дітьми. Ми повернулися до кабінету, де я вперше зустріла містера Дрейка. Цього разу кімната здавалася мені більш звичною та безпечною.

– Як ви розумієте, робота з моїми дітьми – це не просто нагляд, – почав містер Дрейк, сідаючи за стіл. – Це взаємодія із сутностями, чиї здібності перевершують людські. Вони мають силу, яку не завжди можуть контролювати, і ваше завдання – допомогти їм розвиватися, не завдаючи шкоди ні собі, ні оточенню.

Я відповідно кивнула, хоча не зовсім розуміла, що мені потрібно робити і яким чином взагалі досягатиму цього завдання.

– Я розумію, містере Дрейк, – відповіла я, намагаючись говорити впевнено. – Я готова вчитися і робити все можливе, щоб упоратися з цим завданням.

Він уважно подивився на мене, ніби намагаючись знайти відповідь на якесь своє запитання у мене на обличчі. Може сказати йому, що може просто запитати напряму?

– Ми укладемо тимчасову угоду, – нарешті сказав він. – Перший місяць ви працюватимете під моїм наглядом. Якщо все піде добре, ми продовжимо контракт на більш тривалий термін. Вас влаштовує така пропозиція?