Читати книгу - "Няня для дракончиків. Мільярдерів приборкувати не вмію!, Камі Мир"

– Так, – кивнула я, відчуваючи, як усередині розпалюється радісне передчуття. Це був мій шанс, і я не збиралася упускати його.

– Дуже добре, – сказав містер Дрейк, підводячись і простягаючи мені руку. – Ласкаво просимо до нашого будинку, міс Камеліє.

Я міцно потиснула його руку, відчуваючи, як хвилювання поєднується з рішучістю. Я знала, що попереду на мене чекають непрості дні, але також розуміла, що це шанс змінити не тільки своє життя, а й життя моєї родини.

Коли ми закінчили розмову, містер Дрейк провів мене до дверей, де на мене вже чекав Альберт.

– Вітаю! Я радий, що вас прийняли на роботу, міс Камеліє, – сказав він, відчиняючи двері. – Сподіваюся, ми з вами спрацюємося.

– Дякую, містере Альберте, – відповіла я, посміхнувшись.

Я вийшла з дому і зупинилася на порозі, озирнувшись на величний особняк. Попереду на мене чекав новий розділ життя, сповнений невідомості, але я була готова прийняти його. Відчуття, що я зробила правильний вибір, не полишало мене, навіть попри всі тривоги та побоювання, що майнули в голові.

Спускаючись по доріжці, я ще раз подивилася на будинок, на його високі вікна та багатий садок. Це місце було іншим світом, відмінним від того, до якого я звикла. І все ж я відчувала, що належу йому. Мені ще треба було довести це і собі, і іншим.

Коли я дісталася воріт, вони автоматично відкрилися, дозволяючи мені вийти на вулицю. Навколо було тихо, навіть занадто, ніби саме місто затамувало подих, спостерігаючи за моїми першими кроками в цьому новому житті. Я йшла вулицями багатого району, розмірковуючи про те, що на мене чекає далі.

Дорога додому пройшла в роздумах. Я перебирала в голові всі слова містера Дрейка, згадуючи, як діти випробовували мене, як я справлялася з їхньою магією. Це було непросто, але я пишалася тим, що змогла витримати їхнє випробування. Тепер, коли я знала, що здатна на неочікуване, я відчувала себе трохи впевненіше. Так, буде складно, але я готова.

Коли я підійшла до свого будинку, старого, але затишного, серце наповнилося теплом. У порівнянні з особняком містера Дрейка, мій будинок здавався крихітним і скромним, але це було місце, де я відчувала себе в безпеці. Будинок, який я хотіла підтримувати та захищати, так само як і свою сім'ю.

Я ввійшла всередину, і одразу ж почула знайомі звуки: мама щось готувала на кухні, тато сидів із газетою у вітальні, а Азалія тихо малювала біля вікна.

– Камеліє, ти повернулася! – мама виглянула з кухні, на її обличчі була легка посмішка. – Як пройшла зустріч?

– Мене прийняли, – відповіла я, намагаючись стримати хвилювання, але голос все одно тремтів від радості.

– Прийняли? – тато відклав газету і подивився на мене з подивом. – Невже ти вирішила ризикнути?

– Так, і це виявилося правильним рішенням, – я увійшла до кімнати та сіла на диван. – Було непросто, але я пройшла перше випробування, і тепер мене взяли на випробувальний термін.

– Це чудово! – вигукнула Азалія, кинувши олівець і підбігши до мене. – Ти молодець, Камеліє!

Мама підійшла до мене, витираючи руки об фартух, і обійняла мене.

– Ми так пишаємось тобою, – прошепотіла вона. – Ти зробила крок у невідомість, і в тебе вийшло.

Я відчула, як тепла хвиля любові та підтримки охоплює мене. Це було те, заради чого я зважилася на цей крок – задля того, щоби покращити наше життя і дати Азалії можливість розвивати свій талант. Ми всі знали, що попереду будуть труднощі, але я була готова зустріти їх віч-на-віч.

– Це лише початок, – сказала я, намагаючись бути реалісткою. – У мене буде місяць на те, щоб довести, що я справляюся з роботою. Якщо все піде добре, то я зможу залишитися на постійній основі.

– Ми віримо в тебе, – сказав тато, його голос був твердим та впевненим. – Ти впораєшся, як завжди справлялася з усіма труднощами.

– Дякую, – відповіла я, відчуваючи, як впевненість повертається до мене. – Я намагатимусь зробити все можливе, щоб виправдати ваші очікування.

Ми провели вечір разом, обговорюючи мої враження та плани на майбутнє. Я розповіла їм про містера Дрейка, про його дітей і про те, як вони перевіряли мене за допомогою магії. Мама та тато слухали з цікавістю, але я бачила в їхніх очах і занепокоєння. Вони розуміли, що я взяла на себе серйозну відповідальність, але, всупереч цьому, мене підтримували.

Коли настала ніч, я пішла до своєї кімнати, відчуваючи, як втома накочується на мене. День був довгий, насичений та виснажливий, і тепер мені потрібно було трохи відпочити. Я лягла в ліжко, заплющивши очі та згадуючи все, що сталося за останні години. Образи містера Дрейка, Айріс і Даміана миготіли переді мною, їхні золоті очі, хитрі усмішки... Все це було частиною моєї нової реальності.