Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - О, Господи! – пробурмотіла старенька. – Це - може бути проблемою.

     - Та я ж не щодня досліджую речі небіжчиків. А посуд та підлогу я мию без рукавиць.

     - Ти мене неправильно зрозуміла, - промимрила старенька, а Павло почав набирати номер поліції. Фані, між тим, зателефонувала мамі і сказала, що гостей сьогодні не буде, зате вона буде вдома. А зараз у неї виникли непередбачувані проблеми, які потрібно вирішити. Але нехай матуся не хвилюється, адже все добре.

     Суворий жіночий голос повідомив хлопця, що тому слід звернутися до психіатра. А якщо він, тобто заявник про злочин, ще раз так пожартує, то його дії будуть кваліфікувати, як хуліганство. Павло бився як лев, відстоюючи правду. Зрештою, він спромігся знайти компроміс: поліцейський відділок надав йому адресу електронної пошти, а хлопець надіслав туди фото білявої небіжчиці.

     - Знаєш, - звернувся до Фані втомлений Павло, падаючи на диван, - здається я знайшов неважкий підробіток. У цій країні можна легко вбити людину, а її мертве тіло настільки сильно розкладеться у шафі готелю, - наречена затремтіла, - що всі кінці - у воду. На жаль, мені все ще важко уявити себе головорізом. Хоч, припускаю, вони гребуть гроші не лопатою, а грейдерами. А де тітонька Квітка?

     - Телефонує якомусь своєму давньому знайомому, - поклала Фані свою світлу голову на плече коханому. – Ніби, вони в 1970-их працювали разом.

     - Ти, як? Сильний шок?

     - Схоже, я вже потихеньку починаю звикати. Хоча такого, навіть я не очікувала.

    Поліція прибула за декілька хвилин після отримання світлини мертвої білявки. Вони протримали Фані, Павла та пані Купер декілька годин, весь час запитуючи одне й те саме. Зрештою, поліція установила:

     - свідки ні до чого не торкалися у шафі (вони були не під присягою, тож могли і неправду сказати, заспокоювала пані Купер свої рідних);

     -  відбитки пальців у кімнаті були лише свідків та прибиральниці;

      - попередньо мертву білявку живою ніхто не бачив (Фані подумала, що за чергування отого менеджера, готелем могли би пройти: динозавр, Годзила, Кінг-Конг, але менеджер би їх, все одно не помітив би).

       Номер опломбували, тож Фані, Павло та пані Купер змушені були замовити новий номер.

     - Оплату за вже оплачений номер я не повертатиму, - заявив менеджер. Тітонька Купер заявила, що звернеться до захисту прав споживачів. Менеджеру було начхати. Завтра він звільнявся, а за пару днів мав їхати до Польщі – збирати городину.

       Зрештою, їх розмістили в аналогічному номері, і там теж стояла фарфорова ваза і теж - без квітів.

       - Я зараз напишу своєму знайомому, - повідомила пані Купер, - а ви, заради Бога, замовте якусь їжу. Фані, ти ж знаєш, де тут пристойно готують.

     - Ну, ми провінція, але маємо навіть власний футбольний клуб, - образилася за рідне місто дівчина.

     - Серйозно? – Здивувався щасливий наречений. – Я не знав, що в Україні настільки розвинути футбол.

      - Вона про сокер, дурню! – Гаркнула тітка Квітка та пішла з мобільним до іншої кімнати.

     - О, точно. Я весь час забуваю, що у в Європі «футболом» називають сокер. То що замовлятимемо?

      - У нас багато є різних ресторанів з цікавими стравами. Але я давно не була в рідному місті, тож не знаю, чи якісь ще працюють, чи вони припинили діяльність через свої незлічені податкові борги. Давай загуглимо.

      - Мій знайомий сказав, що буде хвилин за п’ять. І не смійтеся, коли він назве своє прізвище. Він – литовець, і його прізвище - Кестрел,

     - Здається, ми нормально ставимося до будь-яких імен та прізвищ, - сказав стомлений Павло.

     - Так, але ж від несподіванки можна широко розплющити очі. А цей пан - дуже делікатний. Фані, дитинко, як твої руки?

     - Та ніби нормально, - показала свої, все ще в червоні цятки, руки дівчина.

     - Нічого не нормально! - Стукнула по столу правою долонею пані Купер. – Завтра ми з тобою йдемо до лікаря.

      - Навіщо? Це ж всього лише алергія, - засміялася Фані.

      - От нехай лікар тебе огляне та випише відповідні пігулки.

      - Не потрібні мені пігулки, - засміялася дівчина.

      - Ці – потрібні, якщо у тебе алергія на гуму та подібні речі, - таємниче заявила тітонька Квітка. Фані та Павло, все ще не розуміючи приколу, на неї поглянули, а у двері постукали.

      Пані Купер виявила надзвичайну жвавість та першою кинулася до дверей. До кімнати увійшов стрункий молодик у білому лляному костюмі та в сонячних окулярах.

    - Радий знову Вас бачити, - він галантно поцілував руку старої пані. Фані свої руки заховала за свою струнку спину. Павло вирішив, що через те, що вони були у червоних цятках. Фані ж зробила це - бо їй не хотілося, щоб її руки цілували незнайомці та ще й на очах у ревнивого нареченого.

      Пан Кестрел зняв свої темні окуляри, зробив крок вперед та застиг. Фані з Павлом зойкнули. Прямо перед ними стояв Павло, але у світлій перуці та з фіолетовими очима.