Читати книгу - "Тоді я був просто Ульф"

Це було тоді, як я мало не втопився.

Та все-таки ми тренувалися щодня по обіді, тільки-но приходили додому зі школи. І тепер під музику. Б’єрне заводив патефон і ставив на подряпані платівки голку. А тоді ми танцювали по кімнаті під звуки «American Patrol»[4] і «Save the Last Dance for Me».[5] Тим часом на гіллі дерев жовкло листя, ноги наливалися свинцем, а потім настав день перед його днем народження.

І тут я відчув справжній кайф.

Б’єрне водив мене між своїм ліжком і письмовим столом. А ще він голосно відраховував мені на вухо такти.

— Раз, два, три, чотири, — проказував він. — Чуєш? Це — дві чверті такту.

— Гм-м, — прошептав я і розгублено заусміхався.

Бо я заплющив очі, уявляючи собі, ніби тримаюв обіймах худеньке зграбне тіло Аґнети. Я притулився своєю повною щокою до лівого плеча Б’єрне. І мої шкарпетки ковзали на слизькій підлозі легко, як по кризі. Це було чудово. І приємно.

Поки його мама не відчинила двері.

— Що ви робите? — крикнула вона.

У неї був гучний голос, оскільки вона озвучувала рекламу товарів у столичному універсамі. Зараз вона стояла на порозі, вп’явши очі в наші тіла, що ритмічно погойдувалися в обіймах.

— Що таке, мамо? — сахнувшись, запитав Б’єрне.

— Чого ви обнімаєтеся? — спитала вона дуже голосно.

— Ми просто танцюємо фокстрот, — відповів я.

— Хлопці не повинні танцювати з хлопцями, — відрубала вона. — Краще йдіть на свіже повітря.

Тоді ми подалися надвір і залізли на дерево, хоч були для цього застарі. Ми сиділи на дереві й дивилися на луг, що простягався напроти школи в Стуреб’ю. Б’єрне був у своїх чорних навушниках, бо того дня похолоднішало і його мама непокоїлася, щоб він, чого доброго, не застудив вуха.

Трохи згодом з’явився «DKW». То повернувся його тато. Автомобіль із гулом під’їхав до брами гаража. Тато Б’єрне вийшов надвір і загасив товсту сигару. Що ж, мені пора було йти додому.

— Завтра дамо жару, — сказав Б’єрне.

— Yes,[6] — відповів я. — Натанцюємося.

* * *

Наступного дня я ледве відірвався від дзеркала в туалетній кімнаті. Мені подобався мій вигляд. Я причесав свій потемнілий чуб, поприскавши на нього рідини для волосся, і п’ятнадцять хвилин чистив зуби. Потім узяв татову краватку і зав’язав, як зумів.

— Дозвольте? — чемно спитав я. І сам собі відповів: — Так, дякую.

Потім мені вже пора було йти. Але я мав намір запізнитися. Мої черевики вправно витанцьовували вулицями передмістя дві чверті такту, а на Скутшерсвеґен я тричі пукнув, щоб не осоромитися в гостях.

Коли Б’єрне відчинив двері, я насилу його впізнав. У нього на шиї була краватка-метелик. Я смикнув за неї так, що розтягнув гумку. Тоді відпустив.

— Вітаю, — сказав я і подав йому свій подарунок.

То були три коробочки свинцевого шроту для його пневматичної гвинтівки.

— Ти добре знаєш, що людині треба, — вдячно сказав Б’єрне. — Тепер ходімо наминати морозивний десерт.

У них завжди було морозиво, бо один родич його мами розвозив морозиво по крамницях, а трохи закидав прямісінько на Замкову вулицю в Ерб’ю. І тепер гості сиділи за столом і мов за себе кидали той морозивний десерт — аж за вухами лящало. Потім Ларсен забризкав сукню Ліллемур полуничним соком, який він смоктав із трубочки.

Згодом мама Б’єрне сказала, що пора танцювати.

— Нумо, — прошепотів Б’єрне і штовхнув мене у бік.

Ми пішли до великої кімнати, де стояла відполірована радіола, біля якої лежала купа платівок із фокстротом. Усі з байдужим виглядом поставали під стіною. Усі, крім Ліллемур, що зачинилася в туалетній кімнаті запрати сукню.

— Тепер хлопці запрошують дівчат, — сказала мама Б’єрне.

Очевидно, вона боялася, що я запрошу Б’єрне.

Але я не зводив погляду з Аґнети, що стояла біля балконних дверей у синій кофтинці з ангорської вовни і була така гарненька, мов співоча папужка, яку тато продав через те, що вона забагато гидила. Щоразу, як Аґнета зиркала на мене, я відвертався.

Коли зазвучала музика, я танцювальною ходою попрямував до дверей на балкон. На жаль, Ларсен мене випередив. Він поклав руку Аґнеті на спину і закружляв із нею по кімнаті. Я чув її хрипкуватий сміх, коли вони пропливали мимо.

Тоді я пішов на кухню.

— Чого ти не танцюєш? — спитала мама Б’єрне.

— Я хочу води, — відповів я.

Я пив воду під пісню «In the Mood»,[7] і не знати, скільки я її випив. Вона булькала в мене в животі, коли я повертався до гурту.

Саме тоді хлопці відводили дівчат до стін, де вони стояли раніше. Я побачив, що Ларсен відійшов від Аґнети.

Я не хотів проґавити наступний танець.

Тільки-но голка доторкнулася до платівки, я зірвався з місця і просто влетів у Аґнетину синю м’яку кофтину.

— Потанцюємо? — мовив я.

Залунав «American Patrol». Я танцював його разів, певно, з двадцять п’ять у кімнаті Б’єрне. Мої ноги відчували кожен звук. Я поклав руку Аґнеті на плече і розмашистою ходою поплив по кімнаті.

— Тільки заплющ очі, — сказав я. — Цей танець я знаю назубок.

Я побачив, що Б’єрне мені підморгнув. Він запросив Ліллемур, у якої спереду на сукні видніла мокра пляма.

Я притиснув Аґнету ближче до грудей. Я мився гелем «Palmolive», тож сподівався, що вона помітить мій свіжий запах.

Спершу я зробив кілька основних кроків. А потім спробував вельми хитромудрий крок убік із поворотом назад. Але виходило зовсім не так добре, як із Б’єрне. Мені весь час заважали Аґнетині ноги. До того ж вона врізалася в кавовий столик, де мама Б’єрне поставила фруктову воду й склянки.

— Що ти робиш? — спитала Аґнета.

— Крок убік із поворотом назад, — відповів я. — Це досить нелегко, але ти швидко навчишся.

— Я? — здивувалася Аґнета.

— Еге ж, — відповів я. — Ну, танцюймо далі.

Та краще в нас анітрохи не виходило, хоч я дуже старався. За якусь мить Аґнета випручалася з моїх ніжних лабет. А я все ще танцював, щоб вона побачила, як це робиться.

— Тепер бачиш? — спитав я.

Вона не зводила своїх синіх очей з моїх елегантних рухів.

— Уффе, ти ж танцюєш, як дівчина, — врешті-решт мовила вона.

— Що? — перепитав я.

І враз зупинився. А щоки в мене запашіли, мов жар.

— Ти робиш дівчачі кроки, — сказала вона. — Саме в цьому твоя помилка.

І тут я зрозумів, чому це сталося. Коли ми танцювали під той дорожній патефон, мене постійно водив Б’єрне. А я