Читати книгу - "Збірка за 2023-24 українською, Кірш Лі"

тримає свій хвіст,

не розмикаючи міцне кільце.

Змій тримає весь світ,

не пускаючи сюди Рагнарок -

вічність і ще один день.

Пір’їнкою торкнешся

настільки тонесенько чуйної,

спрямовану в нескінченність -

земної вісі, -

раптом вона здригнеться,

раптово хитнеться,

як те фатальне

веретено...

Світ так влаштований - чуйно -

хиткі береги обіймають хвилю,

байдужий вітер хитає

сріблястий човен,

до ранку перетворивши все доступне для огляду

у димчасту бірюзу.

День простояти, та ніч протриматися -

по суті вічність, і ще один день

не так вже й довго.

Все дуже відносно, все дуже спірно,

все тонкою ниткою обплетено.

Не розтискаючи ні рук, ані губ, -

тримаюсь, молюся і вірую.

----------------------------------------

кожен несе в собі рай,

і своє пекло.

попіл замішує з медом, -

щілини замазує,

щоб не диміла труба,

дме собі на мозолі,

подумки перераховуючи заготовлені дрова.

Я і не правий, і не винен,

я і ледаще, і просто хитрун,

мокну з дощем разом на ганку -

а вдома, де міг би і скласти піч,

і чай заварити,

з чебрецем,

втомлений від колки дров.

Чи я птах змерзлий,

теплий край, що змінила на холоди,

заради того, хто

так само -

гріє пальці об кухоль,

обпалюючись із посмішкою;

чи я гілка за вікном

оголеного дерева

у листопадні часи,

чи - хто знає.

Мабуть, не я.

Кожен, що несе своє пекло,

прагне йти без нічого,

не залишаючи вдавлений слід,

а лише торкатися каменів спотикання

збитими в кров босими ступнями,

ніжно стискаючи свій вузлик з едемом,

тільки би не впустити.

І від втрати втрат

остерегтися

наявністю пекла в тій глибині, -

щоб його, милий, суцільний, свій...

---------------------------------------------

ми зобов'язані вижити,

з краплей квіткового меду

стечемо по посуді скляній,

повній пилових бур;

виживемо, запалимо трубки миру,

з нотками моху, сандалу і тютюну,

з мудрістю царя Соломона,

з міцністю горіхової шкаралупи;

виживемо, переконаємось -

у самому очевидному -

річки течуть в океан,

дерева здіймаються вгору,

люди прагнуть один до одного,

вічність - порожнє слово,

все минуще, - змирись;

ми обов'язково виживемо, -

немає очевидних причин

рвати обрію нитку,

сенс є прясти і ткати,

перелицьовувати і зшивати,

в тонкощах візерунків

ховати огріхи й сумніви,

вишивкою білим по білому

продовжувати чарівність сущого

та моменту;

ми обов'язково зустрінемося,

нас ще стільки всього чекає...

----------------------------------------

полинового відтінку завись

повисла як завіса міжсезоння,

і я вже і не там, не тут,

по-літньому з коротким рукавом,

але вже мерзнуть плечі,

я по-осінньому продумую свій день,

щоб ця завись

не стала ніби камінь спотикання

тому, що треба там і тут,

та бажано вже зараз,

і цілком;

настільки очевидно –

світло

від ліхтаря, з вуаллю від дощу

мій смуток видає за страх

залишитися тут, урватися,

зітліти з зеленню листа

на мокрій гілці;

Ну що ж )

нехай все ж не з нуля,

з довільного числа,

почнем, продовжимо,

адже

ми теж у чомусь

тільки відображення

капризних беззлобливих хмар

у дощовій калюжі;

і без збентеження,

візьмуся струсити

трохи здригнуті плечі –

комусь потрібно бути сильним, -

і нехай, хоч

петлями скрипучи,

б'ють крилами мене

відчинені для когось двері.

---------------------------------------

потрібно тут і зараз,

відчутно й зримо, -

вставши навшпиньки, небо обійняти,

прямо зараз, щоби зірки над нами,

щоб чудове знов і знов

миготіло варіаціями,

щоб тіло із душею жили в світі,

поволі сперечаючись про незначне,

а загалом, йшли однією дорогою,

під дощем й під сонцем однаково

осяйно й життєрадісно.

потрібно тут і зараз,

клубочок – що веде до рідного,

потрібно все прорахувати, і забути ці дурниці,

потрібно в плед загорнути найкрихкіше,

порожні обойми не заряджати - а викинути,

потрібно стіни розмалювати,

або відразу не зводити, повітря впустити.

потрібно, -

щоб тонка нитка прошила нас

нерозривно і любляче,

свій контрастний стібок

провівши по краю кожного,

не цураючись вигинів та нестиковок;

потрібно тут і зараз,

а не десь там – і потім…

Але до «потім» ми звідси йдемо, з цієї миті,

тут народжуючи тектонічний зсув.

------------------------------------------

не потрібно пояснень!

я вірю в те, що дієш – як мислиш,

а мислиш виходячи з почуттів,

з позатілесних відчуттів, і отже –

чиниш вірно, перед собою не лицемірство,

являючи як на чистім блюді

себе під небесами,

а тому…

Не треба всім пояснень.

Так багато слів, і навіть висловів,

а хочеться ковзнути поміж смислами,

пройтися краєчком Оккама бритви,

мало не порізавши палець, але утримавши

баланс і утримавшись від надмірностей.

Поміж рядків Румі на фарсі

зцідити вдасться краплю осяянь,

вона пропалить чорний морок,

і чим шайтан не жартує, можливо навіть,

я зможу

якимось дивом,

- вбрання приміривши

свіжості вечірньої,

втомившись від висадки кущів

чудово квітнучих троянд,

знань самої себе,

прополювання грядок,

і далі все за списком (…)

я…

навчусь кохати

і почуття надміри маю, (ах!)

а тому – вже не потрібно нікому пояснень…

----------------------------------------

завжди в моєму серці

запилена завись над дорогою в степу,

і сліди, надруковані на дорозі, -

пройдений шлях залишається з тобою,

незалежно від результату;

завжди в моєму серці

вогонь над свічкою,

б'ється метеликом -

безтурботний та вразливий,

але нескінченно відважний,

коли він горить!

завжди в моєму серці

все, що одного разу впало на землю –

з теплим дощем,

з небесним вогнем,

з мантрою люблячих губ, -

навіть якщо впало небо на землю –

я не визнаю у цьому кінець часів;

завжди в моєму серці

зіркове липневе світло

і кінцева мета –

найвищий ступінь любові та довіри.

-------------------------------------------

ти сильніший, ніж думаєш,

знай,

і відсівай

зерна від полови

твердою рукою,

і зумій відрізняти

озерну гладь

від небес, що дивляться як у дзеркало

вниз, до кружляння голів

та бажання злитися;

- Зауваж, тих,

хто під шкірою твоєю завжди,

в унісон з пульсацією кровотоку,

хто відгукнеться на тихий поклик

і навіть безмовний стогін;

ти сильніший, ніж думаєш,

сильніше води, що зносить греблю,

тому що злитися з потоком

здатна лише людина,

поринути у відтінки смислів,

виринувши за ковтком

свободи та повітря,

а на руку вже сідає

голубка з вісточкою життя,

про тверду землю,

де зерно проросте,

зливаючись у кругообіг, рік у рік;

ти сильніший, ніж думаєш,

прислухайся та