Читати книгу - "Збірка за 2023-24 українською, Кірш Лі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
сміливо дивимось,
піднімаєм вгору погляд,
крізь плетене мереживо високих крон.
Я в зачарованому лісі
всією шкірою та розумом
зливаю в цілісність цей різнобій
і всі ці
життєдайні наспіви.
Живу і квітну,
з'єднуюсь чарівно, -
я в цьому зачарованому лісі.
---------------------------------------
І ось, - завалений мій обрій,
здавалося б, джерело трагедій
замуляє нестерпній порожнечею,
та чистий ключ
заб'є в корінні у світового дерева...
Здавалося б.
А мені -
не так важливий строк
для каменів, що котяться,
мені всіх їх не зібрати,
не приховати сусальною позолотою
слід та підтвердження
невдачі.
Мені б і пальці рук і світло зору
не заплямувати,
і тихий звук від спокою
розсіяти над річкою
передсвітанковій...
І ось, - завален виднокімл,
і все прискорюючи хід,
моменти котять по похилій.
Усіх невдалих зібрати
у посуд скляний -
і просто потримати,
потім збовтати,
і в мовчазний океан
над головою з кришталевою твердю
закинути, зняв печатки
й святу обіцянку мовчати.
------------------------------------
адже не сплю я, -
просто голос забирає вітром,
зносить до біса і прямо до Бога,
(Звісно ж прямо):)
адже вдих і видих
як особисте повітря
наповнюють мої вітрила,
і знову в потоці
– у єдиному потоці –
від краю до краю,
від життя до смерті,
І знову Харонові два мідні оболи,
два дрібні гроші
як відкуп, як плата,
як все нажите,
як щось прекрасне в темному, -
але зоряному, бездонному небі;
кажуть, від весни до весни
лише рік,
лише мить
де дихаємо і спимо,
мудро і мило
вирішуючи завдання денні,
помилки і смуток видихаючи
як терпкий дим;
некритична катастрофа, -
адже вона суб'єктивно
особиста,
плутано переспівана
на
різноголосі
лади.
----------------------------------
хліб заломлю
в руці,
осмислено затиснув
плоть від плоті,
і крихти рознесу
я слідом за собою,
частина мене -
в кожній мислячій істоті _
не зна, навіщо, - сліплю
осмислених глаголів
коровай
і залишу на пні, у лісі, -
птахам, мурахам, всім,
- хто забажає
його прийняти,
підкріпитись _
на краєчку душі,
на самому,
бажання втілитись,
підшкірно влитися
в буття,
і в ньому ж розчинитись _
впав небовид мені на плечі
буде прийнято,
як неминуче бламго –
все до нас -
то доля,
все на краще.
Не треба сперечатися.
-
тримаюся над прірвою у житі
лише теплим хлібним духом.
-------------------------------------
снись, марся,
у цьому темному, з прожилками, космосі,
як би страшно мені не було
бачити настільки глибокі,
в'язкі сни;
грійся,
що є сил,
у наднової зірки,
скільки вистачить довжини
рукавів
цієї чортової осені,
що затягнулася десь
вузлом
на вертушці
"вічних" календарів;
але й там,
у чорноті
швидкоплинної безтурботності,
головне, - виловити
у розвіяному попелі
тільки своє, одвічне, і -
глибоко, глибоко -
дуже особисте.
Ввижайся. Інколи снись.
------------------------------------
Мій дорогий щоденник,
знову разом,
ми з'єднуємо думки
самопиской по паперу,
і вже пробач за те, що
літери стрибають,
то розпинають простір у листів,
натхненно
пропалюють папір.
Зовсім не так хотілося мені творити,
пурхаючи наче метелик над білизною сторінок,
але благання істові нагору
здебільшого нерозділені,
спробуємо танцювати на вістря
вершини, -
сплеску оптимізму,
хай навіть в немає причин на те.
Отже, на жаль, але ах!
(закреслено, з натисканням
колір інший поверх іншого),
так багато хочеться сказати,
але з наступним словом
блідне сенс,
і вислизає з соромом.
Мій дорогий щоденник,
ти все ще на зв'язку?
Потік свідомості
вилито на берег,
хай береже всіх, намагаючись
злити з плечей втому,
напередодні чергових штормів,
вже народжених там, за обрієм.
Мабуть, то все, що варто вже сказати,
переважаючи щодня
насилу,
але із завидною завзятістю,
- що я тримаюся.
Як щогла вітряного дня.
Як вітрило, штопане і рване.
Як іржавий флюгер, що вартує вежу.
Як пагорб й рів, наповнений водою.
Щоби нашу вежу не знесло.
Бо ми фортеця. Тримаємося.
Всі разом.
----------------------------------------
за складом - склад,
за далечінню - світло,
і купа ніжностей
з алмазним стрижнем,
і ми прийдемо до того, що
нема відмови,
- ні так, ні проти, -
на всі питання про всевишнє;
є тільки сон, і він настільки дивний, -
ми в ньому живемо, і називаєм дійсним.
за словом - слід,
за змістом - тлін,
ми всі учасники творіння,
ми всі повинні у смиренні,
перед тим, що висловити безсилі,
як і зрозуміти,
опустивши погляд долу.
за ніччю - день,
а за життям - скоріше небуття,
але у вічному звороті повторіння,
кружляє тут зі скрипом колесо,
за оборотом оборот,
і знову, як раніше,
сльозиться чиста крапля очевиді.
Все з тією ж ясністю надій,
з майже смішною безхитристю,
все з тим самим запалом
нового воскресіння.
З відходом холоду розтане сніг,
за смертю – очевидність.
За мороком – явиться знову світло.
---------------------------------------
Моєму смутку щедрість притаманна
на волевиявлення, -
зморшкуватим плачем дощовим
стече, не оскверняючи цих вікон,
вмивши себе -
і всіх,
причетних й випадкових.
Залиш сліди, - і я піду по них,
і легковажно буду мітить
нотками сандалу
не найвірніший шлях.
Скупий мій смуток
на купу зерен,
кинутих у слід
ще не зрощених надій.
І від щедрот таких
невимовно солодко, -
до завмирання серця,
до зупинки стрілок на годиннику,
коли на вдиху зупиняєш час, -
і... запускаєш знову,
на видиху,
як маятник хитнувши.
--------------------------------------
Як перед обличчям пресвітлим
хочеться бути чистіше,
можливо, навіть, вище,
а може, в чомусь пильніше,
можливо, часом ніжніше, -
головне, все ж таки, бути.
...а якщо навшпиньках піднятися,
на вдиху подих свій притаїв,
і припасти всією душею
до зірок,
- то можна
втонути у нескінченності,
якимось чудовим чином -
здійнявшись наверх.
Хочеться та складеться, -
аркуш до аркуша,
слово до слова.
Так у лампадці теплиться вогник, -
маленька, але яскрава надія,
як та сніжинка, що ненавмисно злетіла
і посіла на темному моєму рукаві...
Так день зустрічається з ніччю вранці,
як світло лине темряви.
Всім серцем,
безмірно та безмежно
я – тебе.
Колись...
Ми знову всі воскреснемо,
і знов, нікого не спитавши
зійдемось.
---------------------------------------
вічність, і ще один день...
Чи довго, чи коротко,
далеко чи близько.
Як же несамовито у пошуках сенсу
кісточки пальців збиваються в кров.
Змій,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збірка за 2023-24 українською, Кірш Лі», після закриття браузера.