Читати книгу - "Секрет Імператриці, Kalli de Narro"

Час ішов і я все більше проймалась справою зниклої принцеси. Ось тільки єдиним моїм доказом був лист зі скриньки. Раз за разом я перечитувала отримані в бібліотеці Кортесів матеріали. Як виявилося, принцеса народилась лише за день до мого народження, так само як і я, з рудим волоссям. Колір очей також як  в мене – зелений. Батька вважають причетним до справи, адже тоді він служив при дворі. Я швидко збігала в кімнату й повернулась зі своїм свідоцтвом про народження.

Я дивилася на нього й мене осяяло, усе ставало на свої місця, ставало дедалі більш  зрозумілим. Адже в мого батька була певна причина, з якої він звернувся до одного лікаря, що робив підроблені документи.

Потрібно пожаліти своє здоров’я.

Хоч більшість проблем із ним – всього-на-всього лише моя вигадка, мені видавалося, що так я можу отримати якусь вигоду, хоча так насправді, то до тепер мені мало чого вдалося отримати через це. Можливо, це через те, що я пробувала отримати увагу й турботу від інших, оскільки виросла без мами, її любові…

У будь-якому випадку,  не завадило б спати більше.

Кілька років тому з тим лікарем був скандал через те, що він видавав підроблені свідоцтва про народження аби потім виготовляти підроблені документи. Справа дедалі робилася цікавішою. Я дістала ще грубішу теку зі справою цього доктора – доктора Сміта.

Як же це все мене втомлювало. І взагалі, що я роблю? Можливо, це і не я, не моя історія? Випивши чаю і з’ївши всі булочки, дбайливо залишені для мене Блеквелом, я запалила світильник, щоб краще бачити записи двадцятирічної давнини.

Ці довжелезні записи допитів, описи доказів і навіть жодного зображення чи картинки. Так, ось опис провулок, в якому знайшли пелюшки з золотою вишивкою. Слідчі тоді навіть подумали, що принцу пощастило, тоді як його сестра втонула. Вони навіть висушили криницю, однак крім його медальйона, розбитої різьбленої плити, кількох монет і сміття в ньому нічого не було.

Можливо, їх взагалі не хотіли вбивати, а просто розділити, щоб їх знайшли бідні сім’ї та прийняли, як своїх дітей. Можливо, це зробилося, оскільки вони комусь заважали? Яка ж це  дурниця. Кому можуть завадити діти?

Хоча імператриця…

Хм…

Їй заважала навіть я, хоча мене вона навіть не знала, ось тільки вбити хотіла. Дивно й не зрозуміло. Але в цих видіннях не має жодної логіки. І якби то я мала залізти до неї в палац зі зброєю, щоб вбити саме її?

Наче я втратила розум.

А ось тут про ці дивні прикраси, кулони на шию. Це цікаво. І в мене така ж є. Тільки половина. Дивно,  в кронпринца подібна....

Їх часто ділять на половину між братом і сестрою, батьками й дітьми, або між закоханими...

Як сплетені серця. Те, що мало об’єднувати. Мій, наприклад, золотий.  В кого могла б бути друга частина цього? Я точно не знаю. Так, що там діялося? І чому маленьку принцесу так і не знайшли? І чому не здогадалися прослідкувати магію? Чи мені слід активніше діяти, щоб спадкоємцю цієї справи довелося звернутися до мене?

І лишати саму в бібліотеці з одним скороченням всього. І там вони з батьком зібрали гігантську кількість матеріалу. Ще багато книг, до яких я все ще не дібралась. І на все це потрібно ще стільки часу...

 Але я люблю різні детективи легенькі, або, за настроєм, любовні романи, натомість зараз загрузла у цілій купі томів, що важать більше за мене. А ось ту грубезну п’ятикілограмову книгу я ледь підіймаю.  Хоча насправді, звісно що підіймаю, але чоловікам про це не варто знати. Я ж маю бути в їхніх очах зефірно-повітряною панянкою.

Мені зробилося нудно. Я ковтнула з горнятка холодного чаю. Ще й чай зовсім охолонув. Мені тут що, вмерти від голоду чи холоду?

Мені сильно захотілося спати. Я поглянула у вікно й зрозуміла, що вже настала ніч. Мені видалося, що день тільки почався й зовсім недавно був ранок. Знову закрутилося голова, різні образи почали крутитися перед очима – спочатку не чіткі, вони дедалі ставали більш виразними.

Я почала провалюватися в сон. Темна кімната. Маленька дівчинка. Зеленоока. На її шиї якась прикраса. Така ж, як і в мене. Й також золота. Мабуть, подібних має бути досить багато. Я бачу як дівчинку передають якомусь чоловіку в довгому плащі. Його голова нахилена, а лице сховане капюшоном.

 Видно лише його бороду. Раптом чоловік підняв голову й на мить я побачила його лице, його очі. Це не очі вбивці. Батько! І хто ця дівчинка?  Чи це я? Чи, можливо, якась інша? Або.... Я здригнулася й відчула на собі чиїсь погляди. Перше, що я побачила, були його очі, які чомусь стали темними. Що зі мною відбувається? Мої ноги зовсім оніміли і я не могла встати.

— Адріан? Що ви тут робите? — промовила я,  від несподіванки я знову зверталася до нього на ви, хоча раніше вже обіцяла цього не робити.

Я намагалася піднестися, проте він швидко підхопив мене на руки.

— Констанція, чи могла б ти звертатися до мене на ти. Просто мені не зручно, коли ти до мене так говориш. Ще той лист та твоє свідоцтво про народження. Я б хотів завтра їх оглянути. Ти не заперечуєш? — поцікавився він, а так легко мене ніс, справді як і я думала чомусь йому не подобалось звертання на ви.

Видно він просто поки я бродила по цьому домі відіслав прислугу оглянути мої речі.

— Так, будь ласка. Я готова говорити до тебе, як тобі подобається більше. Щодо листа, то я ще не пробувала його прогрівати, оскільки боялась пошкодити, — промовляючи це я подумала про те, який він теплий і що мені подобається бути в нього на руках.

— Де ти його дістала? — запитав Адріан і я відчула, як він сильніше притиснув мені до себе.

— В скриньці з прикрасами… — відповіла я якомога невимушено, думаючи про себе, що необхідно тримати себе в руках, адже ще раз розбитий ніс він може й не пробачити.

— В тих любовних романах ти сховала гримуар і ритуальний ніж. Прокляту енергію в моєму просторі від мене не приховаєш. Ти наклала на них печаті, щоб магічну енергію не можна було б розпізнати. Це доволі винахідливо, але вказує на їх не цілком задовільну роботу, оскільки я ж знайшов їх. А також на мою геніальність,  — він усміхнувся.