read-books.club » Фентезі » Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"

182
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бар "На перехресті"" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 90
Перейти на сторінку:

Третій перехід привів Аллочку в той самий світ, де стояв відомий бар. І їй там поки що подобалося. Вона навіть влаштувалась скрипачкою до оперного театру. І тепер носила вірний кольт за підв'язкою панчохи, під спідницею гарної жіночої сукні. А ще вона нарешті перестала ховати під ілюзіями вуха, ельфами тут нікого не здивуєш. І стала носити високі зачіски, котрі їй дуже йдуть. Через що почувала себе гарною, як ніколи. І віра в те, що справжню пару знайти вдасться, сколихнулася з новою силою.

***

Перехопити власницю скрипки до того, як вона увійшла до будинку, обгородженого високим парканом, Фініс, на жаль, не встиг. Та й як її перехопиш, якщо вулицею ходять натовпи народу, а у вузькі провулки ельфа звертати чомусь не хотіла?

Довелося слідувати за нею в будинок. Точніше, до саду, що виявився відразу за парканом. Тільки потрапив туди Фініст не через ворота, там вимагали якісь запрошення. Він обернувся птахом, залетів у садок і причаївся серед гілок високого дерева, на якому росли помаранчеві фрукти, підозріло схожі на помідори. Чи почаклував хтось, чи дивину звідкись умикнув.

На дереві було нудно. За вікном, яке добре з цього дерева проглядалося, нічого цікавого не відбувалося. Ходили туди-сюди чоловіки в костюмах, що робили їх схожими на нелетючого птаха — пінгвіна. Плавали лебідками жінки, у білих з переливами сукнях. А між ними похмуро тинялися молоді люди, всі як один, довговолосі, бліді і з підносами, заставленими келихами. Напевно, з заморським напоєм шампанем, тією ще гидотою, іноді хоча б солодкою, а частіше, мало того, що з бульбашками, котрі щипають за язик, так ще й кислою.

Потім у кімнаті за вікном з'явилася ельфа зі скрипкою, єдина в червоній сукні, і почала грати. І Фініст одразу зрозумів, що це саме те, що й було потрібне, звучала скрипка набагато красивіше, ніж фон Женьки. Щоправда, мелодія теж була чомусь тужлива. Напевно, дівки люблять таку тугу. Ні, щоби зіграли щось веселе.

Фініст зітхнув, насупився і почав чекати. Не оселиться ж ельфа назавжди у цьому будинку.

***

Алочка, всупереч думці Ясного Сокола, оселилася б. Причому з великим задоволенням. Хазяїн будинку був багатий, гарний і ввічливий. А як усміхався... Але він мав одну істотну ваду — дружину. Гарненька блондиночка з дурним обличчям, на яку красень-чоловік дивився з такою ніжністю, що ельфійці тільки й залишилося зітхати з заздрістю.

Позітхавши і насолодивши слух гостей грою на скрипці, ельфійка вирішила погуляти. Раптом під час прогулянки чоловік призначений долею зустрінеться.

***

Ельфу Ясний Сокіл побачив тоді, коли вже зневірився її дочекатися. Вона брела по стежці, сумна та гарна. На жаль, без скрипки.

Злякавшись, що зараз володарка скарбу розвернеться і попрямує в інший бік, Фініст злетів з дерева, впав об землю ледь не біля її ніг і перетворився на доброго молодця. Ельфа ж притиснула долоню до серця, а потім витріщилася так, ніби ніколи чоловіків не бачила.

— Доброго дня, красна дівчино, — ввічливо привітався Фініст.

— Червона? — здивувалася ельфа і несміливо потеребила пальчиками червоний поділ.

— Красива, себто, — пояснив Фініст і поскріб щетину на щоці.

Даремно він не поголився. Без щетини дівки його з більшим бажанням слухають.

— Гарна, — млосно прошепотіла ельфа і обхопила долонями щоки, що спалахнули.

Фініст приосанився і посміхнувся. Мабуть, ельфа була з тих дівчат, які вважали, що щетина чоловіків прикрашає. А значить, слід їй підіграти, вона подобріє, як та Баба Яга, і віддасть скрипку, як бабуся чарівний клубочок.

— Ваші губи, як пелюстки троянд, — згадав Фініст слова почутої в барі пісні. — Очі, як дві зірки…

Що там ще було в тій пісні, Фініст не пам'ятав, але ельфі й цього вистачало. Вона посміхнулася, зазирнула йому в очі, як кішка, котра випрошує подачку, а потім стомлено запитала:

— Ви одружуєтеся зі мною?

— Що?! — вийшов із образу Фініст і навіть відступив на крок. Малохольна дівчина якась, одне слово — ельфа. — Так я уже одружений! — признався Фініст, щоб вона ще чогось собі не надумала.

— Одружений?! — пораненою вороною каркнула ельфа і стала задирати сукню.

Фініст вилупився на ніжки, але відступити ще на крок не забув.

— Мені б скрипку, — несміливо сказав він.

— Ах, скрипку?! — нелюдським голосом заволала ельфа. — Ошуканець! Та як ти смієш!

А потім витягла з-за мереживної резинки револьвер і вистрілила з нього. І влучила. Ельфи взагалі влучні сволоти, навіть якщо вони божевільні дівчата.

Фініст завив, гримнувся об землю і полетів від гріха подалі, обзиваючи ельфу такими словами, що вона мала згоріти від сорому. Але чомусь не горіла. Просто сіла на стежку й почала зло обривати головки квітів навколо, шпурляючи їх за спину. Добре хоч стріляти більше не стала. А то мало що вона ще відстрілить.

 

Через деякий час.

 

Прокинулася Аллочка через те, що хтось спіткнувся об табурет і з гуркотом його звалив.

— Доча, я його знайшов!

Дочка, вона ж ельфійка Аладріель, яка через чергове розчарування в чоловіках повернулася до роботи тапером у знайомій таверні, поплескала сонними, але все одно прекрасними очима і інстинктивно потяглася до револьвера під подушкою. Дуже дивно виглядав її татко. Волосся розпатлане і вкрите якоюсь зеленою гидотою. Вінець мало того, що перекошений, так ще й ніжку водяної лілії притискає. І стирчить ця квітка над маківкою, як друга голова, а з неї жаба виглядає.

— Кого знайшов? — запитала прекрасна ельфійська діва.

— Нареченого передбаченого долею, — припечатав ельф і показав дочці те, що вона зі сну прийняла за корч, навіщось притягнений татком.

Аллочка подивилася на нареченого.

Він у відповідь сором'язливо посміхнувся.

І прекрасна діва, закотивши очі і випустивши револьвер, знепритомніла.

— Неліквід, — похмуро сказала жаба. — Від такого удару об підлогу порядні дівчата жаб'ячою шкіркою обростають.

1 ... 6 7 8 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"