Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

Усе йшло за планом. Я підшукала затишну квартиру в центрі, так умови там були гірші, ніж ті, в яких я жила останнім часом, але не критично. На перший час буде добре. Зараз головне зачаїтися та не висовуватися.

Я забрала свій лептоп, а отже, з роботою проблем не виникне. Замовлення я брала онлайн, навряд чи Байсаров зможе це все якось відстежити. Він же знайшов мене не по мережі, а в реальному житті. У моїй квартирі жодних ниточок, які могли б вивести чоловіка на мій слід, не було. Хоча розслаблятися не можна.

Останні місяці я займалася тим, що допомагала хлопцям із навчанням. Займалася алгеброю і геометрією. Усе саме онлайн. Так, багато на такому не заробиш, але виходив стабільний дохід і поки що мені вистачало. Тепер же варто було подумати про те, як підвищити суми, які я отримувала, за яку роботу ще взятися. Існувало кілька варіантів, я збиралася спробувати кожен із них і подивитися, який дасть більше результату.

У будь-якому разі працювати я б зуміла тільки віддалено. Не ризикнула б залишити Бодю на сторонню людину, навіть на найкращу няню з ідеальними рекомендаціями. Тільки не тепер, коли Байсаров жадає забрати синочка.

–– Мій малюк, –– прошепотіла, дивлячись у блискучі очі. –– Я нікому тебе не віддам. Чуєш? Я завжди буду поруч.

Бодя посміхнувся. На його пухких щічках з'явилися кумедні ямочки, і мене затопила ніжність.

Мій рідний. Моє серце.

Я готова на все заради мого сина! Буду його захищати. Завжди. Ніколи й нікому не віддам. Не дозволю заподіяти йому шкоду.

Ось тільки...

Дем'ян його батько. Якщо судити по справедливості, то він теж має права на сина, має бачити його, брати участь у його вихованні.

Ні. Повна маячня. Байсаров із тих, кому діти не потрібні. Ну або потрібні, але тільки для своїх особистих цілей, для якоїсь вигоди. Загалом же йому начхати. Дем'ян високо цінує свободу. Він навіть гадки не має про те, як поводитися з дитиною.

Єдине, що він здатен зробити, забрати мого синочка і передати на виховання чужим людям.

Я погодувала Бодю, а потім швидко зібрала речі і попрямувала на вихід. Вирішила покинути готель вранці, довго затримуватися не збиралася.

Я вийшла з ліфта і застигла. Біля стійки помітила кілька підозрілих мордоворотів. Ще пара таких самих здорованів стояли на виході.

Вони поки що не побачили мене, у холі було досить людно. Час сніданку, багато хто прямував до ресторану при готелі.

Звичайно, я не могла бути на всі сто впевнена, що це люди Байсарова. Але перевіряти не стала. Краще не ризикувати. За номер я вже розплатилася, могла піти через парковку.

Так я і вчинила.

–– Можете передати на ресепшн? –– дала ключ-картку одній із покоївок внизу.

–– Звичайно.

–– Чудово, дякую вам.

Я рушила через інший вихід. Спустилася на ще один поверх униз, пройшла по темному коридору, минула підземну парковку. Штовхнула двері та вийшла на вулицю.

–– Далеко зібралася?

Хрипкий голос змусив заледеніти. Обернутися я не встигла, бо наступної ж секунди Дем'ян опинився просто переді мною.

–– Ігри закінчилися, –– жорстко кинув Байсаров і хижо оскалився: –– Ти більше нікуди не втечеш, Катю.