Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Я не хочу тебе! — визвірилася вона на нього. — Я хочу Ґленкірка!

— Ти не зможеш мати його, красуне. Він не хоче тебе. — Він силоміць розсунув її ноги.

— У тебе немає грошей! — сказала Фіона. — До того ж я не житиму в чужому будинку!

— У мене досить непоганий прибуток від інвестицій, що їх зробила для мене бабуся, як і для тебе. Я один одержую більше, ніж його графська величність. А ще маю частку в родинній судноплавній справі й у розведенні овець. У тебе є будинок в Единбурзі, який належав твоїй бабусі Фіоні Абернеті. Ми подорожуватимемо кілька років, а коли маленький король Джеймі подорослішає, повернемося, житимемо в Единбурзі, при дворі. — Він глибоко увійшов у неї й тихо ліг.

Фіона, не розуміючи, навіщо говорить це, повідомила:

— Я не зможу народити дітей. Той Стюартів покидьок зіпсував мене.

— Я знаю, — спокійно відповів Адам, і цей спокій у голосі дратував її. — Після пологів ти зверталася до повитухи, яка допомогла народитися щонайменше трьом із моїх позашлюбних нащадків. Це знання коштувало мені дві золоті монети. І, кохана, я знаю, що ця дитина була не від Стюарта. — Він розсміявся, почувши від неї довгу брудну лайку. — Нехай Патрик, Джеймі та Майкл продовжують наш рід зграями немовлят, — додав він. — Я хочу тільки тебе. Та якщо я колись застану тебе з іншим чоловіком, битиму так, що живого місця на тобі не стане, і залишишся без цього, — він люто проштовхнувся в неї, — на місяць! — Адамові очі звузилися й засвітилися бурштиновим світлом.

Від думки, що може втратити те, що так довго шукала, вона затремтіла. Обхопивши його ногами, Фіона прошепотіла переляканим голосом:

— Я буду хорошою, Адаме! Клянуся!

Наступного дня, зібравши всю родину, Адам Леслі на диво всім оголосив, що одружується зі своєю кузиною леді Стюарт. Та оскільки ані його матір, ані Фіониних батьків не було про це попереджено, зчинився гармидер.

Патрик став на захист брата.

— Вони прохали в мене дозволу, — доладно збрехав він. — Але, дядьку, я маю вибачитися за те, що не порадився з вами заздалегідь. Моє власне майбутнє одруження вже плутає мені думки. — Він повернувся до молодшого брата й суворо проказав: — Забагато береш на себе — оголошувати про свої наміри, доки я не поговорив із дядьком.

Адам зобразив каяття.

— Отож, дядьку Сайтене, — сказав граф Ґленкірка, — поговорімо в затишку. Навіть красивій удові потрібен посаг.

І перш ніж лорд Сайтен устиг заперечити, його потягли до бібліотеки, де Адам повідомив дядькові про те, що його дочка назавжди залишиться безплідною й що, як зважити на це, йому взагалі пощастило віддати її заміж.

— Тоді чому ти її хочеш? — запитав Сайтен.

— Тому, дядьку, що я кохаю ту пустунку.

Сайтен більше нічого не говорив. Він ніколи не вважав свою дочку надто привабливою, і він знав її репутацію. Упевнений, що йому справді щастить знову позбутися її, Сайтен пообіцяв дуже щедрий посаг, що всіх влаштував. Весілля призначили на весну.

Коли дядько пішов, Ґленкірк повернувся до свого брата.

— Чому? — запитав він. — Ти міг би мати гарненьку Ізабеллу Форбс і законних синів.

— Бо я справді закоханий у Фіону. Ще з дитинства.

— Вона повія! Даруй мені, Адаме, але вона ляже під будь-якого чоловіка.

— Більше не ляже. Облиш свій скепсис, Патрику. Пам’ятаєш Неллі Бейрд?

— Еге ж, — сумовито проказав Ґленкірк, пригадуючи особливо гарненьку дівчину, що була в нього в Единбурзі. Вона належала тільки йому, доки він не дозволив своєму братові провести з нею одну ніч.

Адам засміявся, а потім, посерйознішавши, сказав:

— Фіона більше не гулятиме. Просто в неї така велика потреба любити, що до минулої ночі всім чоловікам, що були з нею, бракувало підхожого розміру, щоб заповнити її. Мені ж не бракує, тому тепер вона задоволена.

— Але та дівчина з Форбсів могла б народити тобі законних синів.

— У тебе, у Джеймса та Майкла — у всіх вас будуть сини, що продовжать наш рід. Мені ж потрібніша моя маленька рудоволоса сучка.

— Я не відмовлю тобі, брате, — сказав граф, — бо з юною Катріоною Хей я й сам зрозумів, що таке кохання.

— Послухай моєї поради, Патрику, приборкай ту дівку, бо інакше не бачити тобі миру у власній господі.

— Аби ж, але як?

Адам знизав плечима.

— Це вже твій клопіт, брате, — промовив він. — У мене є мій власний, на ім’я Фіона.

Несподівано до бібліотеки увірвалася Марґарет Леслі.

— Як ти міг?! — накинулася вона на свого старшого сина. — Як ти міг дати дозвіл своєму братові на шлюб із цією… блудницею?

Сайтен торжествує, що вдруге позбувся тієї сучки. Фіона, може, і небога мені, але я не дозволю одному з моїх хлопчиків поєднатися з цією вовчицею!

Патрик випростався й поглянув на матір.

— Я хотів би нагадати вам, мадам, що я голова цієї сім’ї, а не ви. Я тут вирішую. Адам закоханий у Фіону, а вона — у нього. Сайтен дав згоду й пропонує щедрий посаг. Вони поберуться навесні, і ти привітаєш її так само, як вітала Катріону та Айліс Хей і як вітатимеш Ізабеллу Форбс.

Марґарет Леслі повернулася до свого молодшого сина. Він узяв матір за руки.

— Я справді люблю її, мамо, — сказав він. — Ви прожили багато щасливих років із батьком. Тепер я хочу прожити свої з Фіоною.

Меґ Леслі розплакалася, і обидва сини обійняли матір.

— Ви, хлопчики, завжди були норовливі. Усі ви!

— Мадам, ми прагнемо щастя. Ви з нашим батьком подали нам приклад, — пояснив Адам.

Мати стримано шморгнула носом. Витираючи очі, вона всміхнулася їм.

— Дуже добре, мілорде графе та мій дурний молодший сину. Я привітаю Фіону, хоч і вважаю, що це неправильно. У тій дівці є потяг до шкоди. Вона вміє бути достоту злою, коли цього хоче. Мені це не подобається.

Розділ 4

Граф Ґленкірк упадав коло своєї майбутньої нареченої з елегантністю та вишуканістю французького придворного. Щоранку, коли Еллен приносила Кат сніданок, на таці лежало що-небудь від Патрика. Це могло бути щось простеньке, можливо, гілочка сосни з позолоченою шишкою, оздоблена червоними оксамитовими стрічками. Або й щось справді коштовне, як скринька, вирізьблена зі слонової кістки, з десятком діамантових ґудзиків. Кат і Патрик краще познайомилися під час коротких поїздок грудневими снігами й довгих прогулянок сплячими садами.

Патрик Леслі був