Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

З цього місця історія стала дуже нагадувати Яні земні легенди про нещасливе кохання. Зазвичай вони закінчувалися так: батько знаходив свою дочку-втікачку і видавав таки заміж за вподобаного ним гідного нареченого, а та від відчаю кидалася в прірву або в бурхливу морську безодню. Але, на щастя, ця легенда закінчувалася інакше.

— За кілька днів загін повернувся в замок Шерезі-Шико ні з чим. Вони розповіли графу, що місця, де живуть дамарійці, зачакловані. Бійці йшли стежками тільки вгору по схилах, але через деякий час опинялися на тому ж місці, з якого починали. Коні та люди були страшенно виснажені нескінченним ходінням колами. "Якби ми й надалі залишалися на тому проклятому місці, на нас би чекала вірна смерть", — пояснив командир загону графу.

— Мабуть, таємні магічні ритуали дамарійців роблять їхні землі зачаклованими? — припустила Яна.

— Ви щось чули про їхні ритуали? — злегка здивувався Гастон.

Яна і сама собі дивувалася. Як вона встигла стільки всього перелопатити і запам'ятати за ці три дні? Напевно, допомогла професійна натренована письменницька пам'ять. А може, інформація так легко укладалася в голові, тому що це рідний для Яни світ? Десь на підкірці, в підсвідомості, ці знання вже лежали, і вона їх просто освіжила?

— Я читала книгу про дамарійців. Але що в ній правда, а що лише безпідставні припущення, не знаю.

— Ніхто не знає, — розвів руками Гастон. — Але Шерезі-Шико не хотів здаватися. Він вирішив звернутися по допомогу до кращого артефактора.

— До мого дядечка? — здогадалася Яна.

— Так, до Жюля. Граф знав, що якщо хтось і зможе йому допомогти, то тільки він. Шерезі пообіцяв йому будь-які багатства, якщо той виготовить артефакт, який дозволить безперешкодно потрапити на землі дамарійців і виведе його на слід Меріан.

А граф, судячи з усього, дійсно сильно любив дочку. У Яни перед очима стояло суворе чоловіче обличчя з темними від печалі очима.

— Спочатку Жюль не хотів братися за замовлення. Лише безумець зважиться переходити дорогу дамарійцям. Але граф був наполегливий. Зрештою, ваш дядечко поступився благанням зневіреного Шерезі та взявся за роботу.

Гастон ненадовго перервав розповідь, щоб сьорбнути з дорожньої фляги води. А Яні не терпілося почути продовження. Вона й не помітила, як сильно перейнялася подіями двадцятирічної давності.

— Я вже говорив вам, що Жюль був винятково талановитий. Але завдання перед ним стояло нереально складне. Артефакторське чуття підказало йому, що протистояти магії дамарійців може лише предмет, виготовлений з обсидіанового каменю-моноліту, який дамарійці шанують як святиню.

— Жюль зважився відколоти від нього шматок? — у Яни серце завмерло. Який же відчайдушний у неї був дядечко.

— Так, кажуть, він ходив до підніжжя Саульської скелі, де розташований моноліт, і відколов невеличкий шматочок обсидіану — розміром з виноградину. Більше йому не потрібно було.

— Як же з цієї обсидіанової виноградини у нього вийшов артефакт?

— Виготовлення артефакту — це таїнство. Ніхто не знає, що Жюль робив з каменем. Обпалював, шліфував, обкурював магічними димами, а може, розтер у порошок, додав секретний інгредієнт і знову склеїв. Або витримував у флегманській ртуті, або просто начитував над ним заклинання. Артефактори не розкривають свої секрети навіть близьким. Та й сенсу в цьому немає. Повторити все одно ні в кого не вийде — потрібен сильний дар.

Уява Яни дуже чітко намалювала те, що у Жюля в результаті вийшло. Це була гарна підвіска — строгий чоловічий кулон. Чорний з зеленими прожилками камінь в обрамленні чорного металу.

— На роботу у Жюля пішло сім днів. Артефакт був готовий. А ось далі починається найбільш таємнича і суперечлива частина...