read-books.club » Пригодницькі книги » Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий 📚 - Українською

Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Танки на мосту! Голка в сіні" автора Микола Олександрович Далекий. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 74
Перейти на сторінку:
поки я прибуду і подам їм цю ідею? Там вже, мабуть, давно приготовлено вибухівку і сапери-підривники чекають лише наказу. Я виклав Максові свої сумніви щодо доцільності поїздки, але він наполягав:

— Треба попередити, що міст задовго до підходу танків можуть захопити німці, перевдягнені в радянську форму. Так вже бувало. І не раз…

— Звідки ж вони там візьмуться? — запитав я і тут же зрозумів безглуздість запитання: адже знав про існування дивізії “Бранденбург-800”.

— Не знаю. Можливо, загін скинуть на парашутах, а можливо, вже й скинули. Май на увазі, вони вміють говорити по-російськи. Розумієш, що станеться, коли їм вдасться захопити міст? За три дні вони будуть у Грозному… Уявляєш?..

Так, я уявляю. Молодець Макс! Щоб відвернути катастрофу, варто йти на будь-який риск.

— Поїду. А як з мотоциклом?

— Дістанемо! — Макс посвітив ліхтариком, критично оглянув мене в новому вбранні, поправив пілотку, обсмикнув поли мундира. — Годиться! На автомат. Вмієш користуватись?

Стріляти з німецької зброї я вмів. Вчили. Але тут спало па думку інше: як зустрінуть мене у такому спорядженні наші, якщо зумію пробитися до них? Чи не зріже якийсь земляк кулеметною чергою та ще й зрадіє, що вбив фріца.

— Ну, що ти… — сказав Макс не зовсім певно. — Вони намагатимуться тебе живцем захопити. Звичайно, аби була ще й радянська форма, ти б перевдягся і, можливо, дістався без затримки до самого мосту. Але її я не міг добути.

— Зажди хвилю, — шепнув я Максові і, нічого не пояснюючи, помчав на город, намагаючись не дуже гупати кованими чобітьми. Ось і копичка конюшини. Обережно розгорнув пахуче сіно. Боєць спав, підклавши руку під голову. Видно, добре дісталося йому за останні дні, якщо, незважаючи на небезпеку, так міцно заснув. Ледь добудився його, а потім довелося довго заспокоювати та пояснювати, чого мені треба. Розпрощався він зі своєю гімнастеркою і пілоткою, здається, не дуже охоче.

Я зайшов до хати, щоб повідомити про свій від’їзд Івана Тихоновича і дати йому останні вказівки. Він зрозумів усе з півслова. Ми обійнялись і поцілувалися.

— Щасливо, Михайле! Хай буде легкою твоя дорога!

Макс, побачивши, що я роздобув гімнастерку і пілотку, похвалив за виявлену ініціативу, упхнув мені в кишеню гранату-лимонку і повів на вулицю Одійшли трохи, зупинилися під тополею. Макс провів інструктаж: хто я, якої роти, взводу, назвав прізвище командирів, паролі, порадив, як вести себе, коли затримає патруль, на якому кілометрі мають бути передові пости радянських військ. Примусив усе це повторити, і був задоволений моєю пам’яттю.

— Ти з Поволжя? Німець?.. — питає Макс.

— Ні. А що?

— Мову знаєш добре…

Йдемо, тихо розмовляємо, та мені якось тривожно на душі, до німецької форми не звик, і відчуття таке, мовби це не я, а хтось інший. Ось як воно буває з незвички. Нервове напруження. “Е ні, Михайле, ти ці жарти облиш!” — сказав я сам собі в думці. Сказав — і стало легше, вільніше дихати.

Невдовзі обігнав нас мотоцикл, затим зустрілися два солдати в шоломах із гвинтівками. Увімкнули ліхтарик, Макс мигнув у відповідь своїм ліхтариком. Патруль. Козирнули мовчки, розійшлися, не стишуючи кроку.

— Двома пальцями, а не п’ятірнею честь віддавати треба, — невдоволено буркнув Макс. — І з ноги не збивайся.

Слушний докір. Ось на таких дрібницях можна й провалитися. Ззаду різонув промінь світла. Машина! Макс неквапно відходить убік, я за ним. На освітленій вулиці біля якихось воріт угледіли мотоцикл із коляскою.

— Спробуємо взяти цей… — каже пошепки Макс. — Сідай і шквар прямо по шосе, ніде не звертаючи. Головне — не хвилюйся.

Ось він, мотоцикл з кулеметом на колясці. Насамперед його треба розвернути. Макс штовхає мене в плече— пора! Хапаюся за ручки керма, важкий мотоцикл рушає з місця.

— Хто там жартує?! Стій! — із двору вибігає німець.

— Чому кинули машину на вулиці? — грізно запитує Макс, його впевнений голос повертає мені рівновагу.

— Я був поруч, пане фельдфебель. Я чув, як ви підійшли…

— Дивіться! Ви не на прогулянці…

— Ні, ні, пане фельдфебель. Я стежив. Можете бути спокійні.

Солдат клацає підборами, ставить мотоцикл на місце.

— Не вийшло… — спокійно говорить Макс, коли ми відійшли кроків за п’ятдесят. — Доведеться взяти біля штабу. Нічого, там навіть зручніше буде. — І раптом у голосі його почулася лукавинка: — Слухай, а ти на танку міг би поїхати?..

От бісів син! Жарти в нього на умі в такий час. Я здогадався: він хоче підбадьорити мене, зрозумів, мабуть, що зі мною діялося, коли солдат зчинив крик. Та, на диво, після пережитого я відчував себе спокійніше і впевненіше.

Ми йшли вулицею не крадучись, йшли в ногу, як і належить вишколеним солдатам, стиха гомоніли. Так було доти, поки не наблизилися до штабу, що розташувався в школі, і не побачили біля воріт три мотоцикли. Тоді в грудях моїх занив пекучий біль.

— Я піду вперед, займуся вартовим, — шепнув Макс. — Не гайся, сідай і жми. Щасти тобі!

Проходячи повз мотоцикл, він поплескав по сідлу одного з них і зник за хвірткою. Пора! Та ледве я зробив кілька кроків, як за поворотом вулиці почулася тріскотнява мотора і вузенький тремтливий промінь заметався по землі. Сюди, до штабу? Так! Ховатися вже пізно, тепер тільки вперед. Задерев’янілими ногами я підійшов до мотоциклів. Ось цей, крайній, буде мій. Кинув у коляску свій пакунок, натис на газ. Мотор завівся не одразу, мабуть, тому, що я нервував і припустився якоїсь помилки. Мотоцикліст уже освітив мене з ніг до голови і нараз загородив дорогу.

— Та проїжджай уже! — гукнув я, не тямлячи, як у мене ще повертається язик.

Той од’їхав геть, вимкнув фару, сказав по-приятельськи:

— Ну й дороги!

— Паскудство, а не дороги, — погодився я. — Це тобі не автострада на Нюрнберг.

Він засміявся. Я увімкнув фару і поїхав, набираючи швидкості. Позаду ніхто не кричав, не галасував,

1 ... 6 7 8 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий» жанру - Пригодницькі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"