read-books.club » Пригодницькі книги » Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий 📚 - Українською

Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Танки на мосту! Голка в сіні" автора Микола Олександрович Далекий. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 74
Перейти на сторінку:
по господарству пройдусь, корові конюшини принесу. Як ти вважаєш?

— Підіть. Тільки довгих балачок із ним не заводьте. А вночі його перевдягти треба. Ще однієї бабусі у вас нема на прикметі?

— Молодиця є.. Бойова!

— Ось в клуню до неї і відвести б його. А там хай діє за власною ініціативою.

На станицю спустилася тепла ніч. Мотоцикли на вулицях торохтіли все рідше й рідше, майже не проходили і машини. Ми з Іваном Тихоновичем влаштувалися на його скрипучому дерев’яному ліжкові “валетом”. Не спалося. Я лежав і згадував прочитані книги з історії і статті про війну. Скільки нашому народові доводилося терпіти від нашестя чужинських військ! Були такі важкі часи, що, здавалося, навіть питання не стояло: бути чи не бути. Однак найважчим випробуванням стала громадянська війна. Мене завжди дивував цей період нашої історії. Хто тільки ”е намагався знищити молоду Радянську республіку? Усіх навіть перерахувати важко. І що ж, голодний, стомлений, погано озброєний народ вщент розгромив своїх ворогів, які мали першокласну зброю.

Тепер на гітлерівську армію працює промисловість усієї Європи. Там, на Заході, фашисти не знали поразок: європейські країни були переможені одна за одною. Народився міф про непереможність солдатів фюрера. Тільки наша армія зуміла кілька разів дати Гітлерові по зубах. І все ж коричневі полчища знову наступають. Де, на якому рубежі наші війська зможуть затримати їх і завдати смертельного удару? Чому зволікають союзники?.. Я уявив собі карту, відстань від Львова до Кавказу, яку гітлерівці зуміли пройти за рік, і серце моє защеміло. Невже ми не здолаємо їх? Врешті я тривожився не за свою долю. Я думав про матір, про сестер, про друзів, про весь наш народ, якого лютий ворог вже прирік на загибель. Нижча, неповноцінна раса…

Дядько закашлявся, сів на ліжку, зашелестів папером.

— Не куріть! Вночі ніякого вогню в хаті, — сказав я роздратовано. І додав, щоб пом’якшити різкість. — Для вас же краще — менше кашляти будете.

Він не шелестів більше папером, але й не ліг, сидів, спустивши ноги на долівку, і кашляв. А коли трохи відпустило, торкнув мене рукою.

— Ти ось що… Поясни мені, синку, коли ж вони відкриють другий фронт? Скільки цьому Черчіллеві язиком молоти?

Іван Тихонович думав про те, що й я.

— Так виходить, Іване Тихоновичу. Поки що надії на другий фронт мало. Другий фронт для німців — наші партизани та ось такі, як оце ми з вами. Так що розраховувати можна лише на свої сили.

— Скоріше б почати… Ти коли на “гостей” своїх чекаєш?

— В будь-який час. Можливо, за тиждень, а може, й зараз постукає.

Я говорив навмання, та слова мої виявились пророчими. “Гість” з’явився тієї ж ночі. І який! Я очам своїм не повірив. Ми з Іваном Тихоновичем ще не поснули, як на подвір’ї почулися впевнені кроки і в шибку хтось вимогливо постукав. Так ходити і стукати цієї ночі міг тільки німець. Щоб не викликати підозри, треба було негайно відчиняти. І не Іванові Тихоновичу, а мені, молодому. Тут набирали ваги суто психологічні нюанси, які й пояснити важко. Я вискочив у сінці, відчинив двері і побачив високого гітлерівця. Хто він, солдат чи офіцер, я не міг визначити — в пітьмі погонів не видно.

— Тут є наші солдати? — запитав він суворо.

— Не розумію…

— Зольдат, наш зольдат? — перепитав він ламаною російською.

— У нас нема солдатів.

— Хто єсть в хаті?

— Мій дядько і я.

— Багато живеш цій хаті?

— Ні, я з тюрми.

— Я шукаль один єфрейтор іс Мюнхен, лівий нога на протез…

Наче електричний струм пронизав моє тіло. Єфрейтор з протезом — це ж мій пароль для зв’язку.

— Єфрейтор іс Мюнхен, лівий нога на протез… — нетерпляче повторив він.

Пароль! Жодного сумніву, що ця людина прийшла до мене. Я сказав по-німецьки:

— Ви, очевидно, щось сплутали. Єфрейтор родом із Гамбурга…

Він схопив мене за руку, увіпхнув до сіней і, причиняючи за собою двері, зашепотів на вухо:

— Здрастуй, Михайле. Я — Макс. Чужих у хаті нема?

— Нема.

— Як влаштувався?

— Надійно.

— Термінова справа. Де твоя рація?

— Нема.

— Що-о? — не повірив він. — Нема рації? Доннер веттер!

Не заспокоїли його і пояснення про те, що рацію мають підкинути пізніше.

— Ти мене приголомшив. Що ж тепер діяти?.. — І раптом запитав з надією: — А на мотоциклі вмієш їздити?

— Так.

— Я маю на увазі добре їздити?

— Непогано.

— Чекай на мене. Який у тебе розмір? — Я не второпав, про що йдеться, і він, розізлившись, кинув роздратовано: — Одежа, взуття?..

— П’ятдесятий, черевики — сорок перший…

— Чекай. Я скоро.

І щез.

Увійшов я до хати, заспокоїв Івана Тихоновича, дістав фінку і знову до сіней,

Макс з’явився хвилин за двадцять, захеканий від швидкої ходи. Витрусив щось із ранця просто мені під ноги.

— Переодягайся. Швидко.

Поки я одягав німецький військовий мундир, Макс пояснив, нащо здався цей маскарад. Він — штабний писар. Щойно довідався про те, що гітлерівське командування планує назавтра наступальну операцію, розраховуючи на міст через ріку Рівнинну. Є сподівання, що захоплять його непошкодженим і танки головного загону прорвуться, не затримуючись і на хвилину. Прорив цей має бути цілковитою несподіванкою для радянських військ. Моє завдання — пробитися на мотоциклі до наших і попередити про небезпеку. Міст неодмінно мусить бути висаджений у повітря.

Станиця Рівнинна за вісімнадцять кілометрів від Біловодської. Проїхати цю відстань, коли на шляху — гітлерівські патрулі, групи охорони… Та мене не це лякало. Бентежило інше: невже наші командири не знають, що міст треба знищити при відступі, і ждуть,

1 ... 5 6 7 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий» жанру - Пригодницькі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"