Читати книгу - "Вибрані поезії"

фатою. В душі моїй те світло неквапом зашепоче: життя — лише печера, а смерть — обійстя ночі. І мушу розчинитись у тиші величезній, як пропадає піна на жовтім узбережжі. ……………………………………………………. О, тиша, тиша, тиша… у вечорі безкраїм моя кров не струмує, моя кров не палає. О, тиша, тиша, тиша… довкруж мойого ліжка твої уста кохані мене гукають нишком. О, тиша, тиша, тиша, твої глухі цілунки в моїй душі згубились, хмільним не ставши трунком. О, тиша, тиша, тиша, яка невідворотно кладе свою зажуру в твою сльозу гіркотну. О, тиша, тиша, тиша, коли замовкли птиці. Вже засинають квіти, вщухає хитавиця. О, тиша, тиша, тиша, одна ще впала зірка без рейваху на землю, і солодко, і гірко. О, тиша, тиша, тиша, ніч сунеться незряча, під ковдру заповзає, шепоче, стогне й плаче. О, тиша, тиша, тиша… Ця Тиша, моя згуба, стуляє мої очі та гасить мої губи. Ай!
В руках твоїх я — чаша красовита; захочеш, то дзвенітиме чудесно, в собі вона збере й очистить весни, і промінь відіб’є, що тобі світить. В руках твоїх я — чаша красовита. Ти матимеш у ній напій приємний, солодким він не буде понадміру; не містить зла, зло вибачає щиро, лікер солодкий знає про буремне… Ти матимеш у ній напій приємний. Втім, довгі твої пальці в день похмурий засильно стиснуть скло її лискуче, й на дрізки розпадеться неминуче ця чаша забуття твого в зажурі; втім, довгі твої пальці в день похмурий! Безформне скло, потрощене достоту, безпечним є і не завдасть тривоги: хіба що відіб’є небес щедроту; розбите скло твої вміщає ноги; безформне скло, потрощене достоту. Бог вибачить тобі велику шкоду: рукам благословенним і завзятим ні ірисів, ні руж не нанизати, одвічна ніжність дасть безвір’ю згоду. Бог вибачить тобі велику шкоду… Меланхолія
Тебе люблю я, смерте, люблю й життя, одначе… Коли в труну я ляжу й навіки стану спляча, зроби, щоби в раз останній осяяв мої зіниці промінь весняний. Залиш якусь миттєвість під теплотою неба, в льоду здригання сонця мені відчути треба… Було світило добрим на раннім виднокраї, коли мені казало: вітаю. Спочинок не полошить, він — добрий, не тривожний, та сперш хай поцілує ласкавий подорожній, що завжди на світанку, веселий, мов дитина, з’являвся перед ґанком. Я — ця квітка
Твоє життя — це річка, яка струмить бурхливо; на березі, невидна, зростаю я щасливо. Я — квітка, що згубилась десь поміж комишами; хоча її ти живиш, але не помічаєш.