Читати книгу - "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це ж мрія, мамо! Як я від відмовлюся? До того ж тут смердить! Не хочу я в гною жити! Не хочу!
— Малий ти ще! — розізлилася хробакова мама. — Миттю йди спати!
Не спалося малому. Все про мамині слова думав. Довго думав.
— Любить мене мама, це я знаю. Але вона мене не розуміє. Не буду я тут щасливий. Тут я сонця точно не висиджу! Піду я йому назустріч! Завтра ж піду!
2. Втеча з домуНа ранок встав, коли ще всі спали, й поповз в той бік, де сонце ховається. Повзе, а сльози на очі навертаються. Все ж з рідної домівки втік, маму не послухав, братів-сестер покинув. А що допоможе українському хробакові у подорожі сум розігнати, як не пісня? Тож повзе і співає:
— А за деревом дерево, а за деревом дерево, а за деревом дерево, ось і скінчився ліс. Ні, ні, ні! Он ще дерево, а за ним є ще дерево, а за ним теж є дерево, ось і скінчився ліс! Ні, ні, ні…
Полудень. Сонце пекуче-препекуче спину палить. Сховався хробачок під листочком, скрутився калачиком, вечора дочекався і знову поповз. Надвечір, як тільки сонце сховалося, Зява заліз у щілинку і заснув. Вперше він спав не вдома. Страшно було і холодно. Але коли він уявляв, як дійде до сонячної домівки, йому вмить ставало тепло. З цією думкою і заснув.
На ранок встав і поповз далі. Важко йому. Живіт стерся до крові, але хробак помалу ліз далі. Десь поблизу пробігав мураха. Побачив на землі кривавий слід, зупинився:
— Мабуть хтось кров'ю стікає! Може треба моя допомога!
Побіг по сліду і швидко наздогнав хробачка.
— Привіт, хробаче! Ти хто будеш?
— Я хробак Зява з Оленячої купи.
— А мене Вусиком звуть. А що ти тут робиш? Оленяча купа не тут і ти не в той бік повзеш.
— Я знаю, де Оленяча купа. Але я не туди йду.
— А куди? — зацікавився мураха.
— Йду на край світу, де сонце спати лягає.
— Що? Не сміши мене! Ти, хробак, на край світу зібрався? — Мураха засміявся. А хробачок образився, нічого не відповів і далі поповз.
Зрозумів мураха, що то був не жарт, побіг за хробаком.
— Вибач, я подумав, що ти жартуєш. Але бачу, що ти мені правду сказав. Я тобі лише допомогти хочу. Бачу, що ти кров'ю стікаєш і довгої подорожі не витримаєш. Я знаю, хто тебе може вилікувати! Фарма!
Вусик взяв хробака на плечі і хутко поніс до Фарми. Змія помастила хробакового животика обліпиховим маслом, перев'язала подорожником, настелила сухої трави, закутала і наказала спати.
— І ти, Вусику, тут теж заночуй. — Фарма подивилася на змученого мураху. — Додому вже завтра підеш.
Той вмить примостився біля хробака і обоє заснули.
3. Мураха закладається із горобцемНа ранок хробак встав, подякував Фармі і вирушив. Його мураха провести поповз. Коли доповзли до лісового перехрестя, то стали прощатися:
— Дякую тобі, мурахо, за допомогу. Як би не ти, то вже б кров'ю стік.
— Немає за що! Я всім допомагаю. Моя мама каже, що добро вертається до того, хто його робить. А я маму слухаюся.
Обнялися, як друзі, попрощалися і вже почали розходитися. Не встиг мураха ще на сто лап відійти, як бачить, що горобець злетів і на хробака вже дзьоба розкрив. Хробак голову у землю запхав, але ж тіло довге, не встигне від горобця втекти.
Розвернувся мураха, і щосили закричав:
— Не чіпай його! Мене краще з'їж!
А хробак, як почув, що то мураха кричить, голову із землі вийняв і теж кричить:
— Ні, мураху не рухай! Він не смачний. На мене націлився, мене і їж!
Здивувався горобець, став поміж них двох і не знає, кого ж йому їсти.
— Чого ж мені хробака не їсти? — питає мураху.
— Не можна його їсти, в нього мрія є.
— Яка ще мрія?
— Він на край світу повзе, до того місця де сонечко спати лягає.
— Ой, не смішіть мене! — горобець розреготався, аж сльози на очі виступили. — Навіть я туди не долечу.
— А ти не смійся! Цей хробак точно доповзе!
— Не вірю я! Такого ніколи не було, що б хробак заповзав далі, ніж птах залітає.
— От і буде! Він доповзе! Давай закладемося!
— На що?
— Якщо хробак свою мрію не здійснить, то я тобі буду кожного дня по одному зернятку пшениці приносити. Й так цілий рік. Але якщо хробак доповзе, то ти мені будеш рік зернятка приносити!
Подумав горобець, порахував. «Поснідати я собі ще щось знайду, а от такого, що б мураха мені данину носив, ще ніколи не мав.»
— Добре! Закладаємося! — вдарив горобець крилом по мураховій лапі і полетів геть.
Хробачок підповз до мурахи.
— Дякую, друже, ти мені життя спас.
— Твоє спас, а своє занапастив. Доведеться тепер данину горобцеві носити.
— Ні, я доповзу!
— Ну то поповзли. Не гаймо часу.
— Так ти ж додому, в мурашник збирався?
— Як ти собі уявляєш: сяду я в мурашнику і чекатиму допоки ти на край світу доповзеш? Тепер це вже і моя мрія! Буду тобі допомагати.
Ось так вони стали подорожувати разом.
4. Подорож гірською річкоюПоки йшли, розповідали одне одному про своє життя, про сім'ю, про те, про се. Непомітно подружилися. На третій день доповзли вони до гірської річки. Стрімкі потоки бігли по камінцях, скручувалися у вир і грізно шуміли.
— І що тепер будемо робити? — почухав собі голову мураха.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1», після закриття браузера.