Читати книгу - "Подорож «Пройдисвіта»"

Проте Сашко швидко отямився від несподіванки і дуже вчасно вистрілив прямо під ногу журавлю. Вибух снаряду здійняв приголомшливий стовп води, який з ніг до голови обілляв жабоїда. Той від несподіванки перелякано смикнувся у бік. Жаберина шубовтнулась у воду, щасливо оминувши кровожерливо розчепірений дзьоб і видерши кілька пір’їн перекошеним від страху ротом. За мить вона з головою занурилась у мул на дні.

Сашко зробив ще кілька пострілів, чим остаточно шокував журавля. Авжеж, той ще ніколи не бачив звичайного стріляючого всюдихода. Птах тепер ображено клацнув дзьобом, змахнув крилами і швиденько забрався геть від цього дивного та небезпечного місця.

Боба і Васька наважились відкрити очі.

— Бідна жабка! — заскиглив Васька. — Не встигла нам допомогти. Хай би вже перед цим і пожувала нас трішечки. То й що, ми не горді.

Цієї миті Жаберина Велика випірнула з води, заліплена мулом та з пір’ям у роті.

— Ти диви! — ошелешено прошепотів Боба. — Такого журавля заколошкала!

— А хто ж тепер діточок людям носити буде? — знову засмутився Васька.

— Тобі, Васька, не вгодиш! — засміявся Сашко. — Усіх тобі шкода!

— Звісно, шкода, — відповів Васька. — Я ж добре знаю, як це погано, коли тебе постійно хочуть зжерти або хоча б гризнути.

Жаби, помітивши, що небезпека минула, гуртом кинулися до своєї королеви, обережно підняли її на лапи, допровадили до трону. Знайома мандрівникам Жабенція віднайшла в мулі корону і, запопадливо згинаючись, віддала її Жаберині Великій.

Жаберина спочатку вдумливо жувала мул із пір’ям, а потім кілька хвилин щось гнівно виговорювала своїм слугам. Повернувшись через деякий час до мандрівників, вона заговорила справжньою людською мовою.

— Дякую вам за спасіння. Віднині всі жаби Жабії ваші слуги. Будь-яке ваше прохання буде виконуватись безвідмовно. Просіть, чого ви хочете.

— Ну, спочатку нам… — почав був Васька.

— Помовч, — гавкнув Боба і наступив тому на хвіст. — Теж мені рятувальник знайшовся.

Васька насилу двома лапами витяг свого хвоста з-під Боби і ображено надувся.

— Справа в тому, що ми заблукали, — почав Сашко і розповів Жаберині про все, що з ними трапилось. Він згадав і Карасика-Опанасика, і Щуку-Злюку, і мутну воду, і насамкінець попрохав дати їм Жабенцію, аби та провела їх у Тритонію.

— Добре, — погодилася Жаберина, — вона не тільки доведе вас до Тритонії, а й познайомить з моїм двоюрідним братом, царем Тритоном-Хитроном. А щоб він напевне вам допоміг, візьміть наш родинний медальйон.

При цьому Жаберина махнула рукою, і один зі слуг кинувся до «Пройдисвіта», тримаючи в руках золотий медальйон. Сашко обережно взяв його. Там була зображена Жаберина, яка палко обіймає величезного тритона.

— Цей медальйон допоможе вам у Тритонії. І крім того, він магічний: може виконати будь-яке ваше побажання, однак після цього відразу перетвориться на звичайнісіньку мушлю. Пам’ятайте про це і використовуйте його лише за крайньої потреби.

— Дякую вам, високоповажна Жаберино Велика, — схилив голову Сашко.

Жаберина Велика зі своєю свитою відпливла, а знайома друзям Жабенція залишилась біля човна і міцно тримала листок латаття із Ропухою-Мухою. Ропуха-Муха про щось з нею сперечалась, а потім звернулася до мандрівників:

— Жабенція просить, щоб ви не розказували її подругам, що вона розуміє людську мову і вміє нею розмовляти. Жаби не дуже люблять людей і підозріло дивляться на тих, хто спілкується із ними. А Жабенція дуже цікава та допитлива, і у свій час навчилась від мене вашої мови.

— До речі, — поцікавився Сашко, — а звідки ти вмієш говорити по-нашому, по-людськи?

— Колись давно я жила в живому куточку в школі. Там і навчилась. Одному хлопчику-школярику стало шкода мене в неволі, і він приніс мене сюди. Правда, він не знав, що я живу на суші, і кинув мене в озеро. Я ледь не втопилася, але була врятована моїми озерними двоюрідними сестрами. Відтоді живу з ними і час від часу працюю перекладачем. А крім людської мови знаю ще мишачу, вужину, їжачу, яких я навчилася у живому куточку.

— О, то ти справжній поліврот! — вигукнув Васька, а Сашко голосно розсміявся:

— Васька, знову ти все переплутав, не поліврот, а поліглот, — поправив він кота й продовжив, звертаючись до Ропухи-Мухи, — передай Жабенції, хай пливе до Тритонії, а ми будемо слідувати за нею. А спілкуватись із нею будемо тільки наодинці.

Жабенція радо кивнула головою і попливла вздовж берега.

— До побачення! — крикнув Сашко Ропусі-Мусі і швиденько закрив люк всюдихода. Коли мандрівники попливли за Жабенцією, Ропуха-Муха ще довго дивилась їм услід.

Жабенція пливла дуже швидко. Вона розуміла, що чим швидше вони рухаються, тим менше шансів зустріти Щуку-Злюку або її поплічників. Сашко, Васька і Боба мовчки спостерігали за своїм провідником.