Читати книгу - "Подорож «Пройдисвіта»"

— Ви хто?

Ропуха була така негарна і вся у страшнючих бородавках. Мандрівники були впевнені, що в неї з рота мають вилітати якісь страшні звуки. Тому вони дуже здивувались, почувши мелодійний голос і людську мову. Після невеличкої паузи хлопець назвався і представив своїх супутників:

— Мене звуть Сашко, а це мої друзі — Боба і Вася.

Васька, почувши, що він Вася, вигнув спину, розпушив хвоста і підкрутив собі вуса.

— Ми зустрілись із Карасиком-Опанасиком, він дав нам цей човен і просив допомогти перемогти Муляку-Замуляку. Але в каламутній воді ми загубили один одного і ось натрапили на цих чудових зеленушок.

Жаба-ропуха на витонченій жаб’ячій мові переквакотіла почуте жабам, які оточили «Пройдисвіта». Ті, збуджено перебиваючи одна одну, голосно заквакали у відповідь.

— Ми, тобто вони, — продовжила українською жаба-ропуха і кивнула на жаб, — чули, що в Карасії з’явився Муляка-Замуляка, але він нам зовсім не заважає. А от Щука-Злюка нам не до вподоби. І якщо ви такі чемні, що попросили вибачення у Жабенції за те, що її налякали, — вона кивнула на знайому їм жабу, — ми можемо вам допомогти. Що вам треба?

— Вибачте, як вас звуть? — спитав Сашко.

— Ропуха-Муха, — гордо відповіла жаба і невдоволено поглянула на Ваську, який пирхнув, почувши таке ім’я. Боба шарпонув Ваську за хвіст, і той відразу став серйозним.

— Шановна Ропухо-Мухо! Розкажіть, де ми і де та Карасія, про яку ви згадували, — попросив Сашко. — Так ви що, не знаєте, де ви? — здивувалась Ропуха-Муха.

Мандрівники дружно захитали головами.

— Ну що ж, — зітхнула Ропуха-Муха. — Якщо вам ваш друг карась цього не розповів, тоді доведеться мені.

— Вибачте, — пояснив Сашко, — він не встиг.

— Добре, добре. Слухайте ж. Наше озеро поділено на три королівства: Жабію, Карасію і Тритонію. Карасія знаходиться посередині, а Жабія і Тритонія по обидва боки. Королівства не сваряться між собою, але намагаються жити самостійно. В Карасії король В’юн Чотирнадцятий, у нас — королева Жаберина Велика, а в Тритонії — цар Тритон-Хитрон. Отож ви зараз в Жабії, і щоб потрапити назад до Карасії, маєте направлятись туди, звідки припливли.

— А іншого шляху немає? Бо там плаває Щука-Злюка, і нам дуже не хочеться, щоб вона нами поласувала, — поцікавився Васька.

— Я вас розумію, — промовила Ропуха-Муха. — Інша дорога є, але для цього вам треба перепливти половину Жабії і половину Тритонії. Але тут є певна заковика. Щоб плавати Жабією, вам треба отримати дозвіл самої Жаберини Великої. Інакше вас радісно запхають у каламуть.

— Ну що ж, запитаємо в Жаберини, — знизав плечима Сашко.

— Тільки хочу вас попередити, — озвалась Ропуха-Муха, — ви маєте сподобатись Жаберині, інакше вас можуть навіть з’їсти. Правда, це в найгіршому випадку. А так майте на увазі, настрій у неї зараз поганий. Голова болить.

— Так я і думав, — остаточно впав духом Васька, — жаби таки їдять котів.

— Ну що ж, — зітхнув Сашко, — я не бачу особливої різниці, хто нас з’їсть, Щука-злюка чи Жаберина Велика. Та все ж, може, ми їй все-таки сподобаємося, он Васька який гарненький. Тим більше, що Щуці-Злюці ми точно не полюбимося.

На це Васька невдоволено хмикнув і хотів щось відповісти, але тут увагу всіх привернув шум, який наближався від берега. Жаби повернулись на шум і завмерли. Навіть Ропуха-Муха, незважаючи на своє опецькувате тіло, швиденько розвернулася. Мандрівники також поглянули в той бік. На великому зеленому постаменті, у сріблястому кріслі, зробленому з мушлі, сиділа величезна темно-зелена жаба в золотій короні. Постамент, схоже, з коштовного дерева, штовхали дві величезні жаби. Позаду пливла зграя жаб, вочевидь, свита.

— О, її і шукати не треба! Ось вона, Жаберина, точно велика, — гавкнув Боба.

—  І настрій у неї якийсь котожерний, — зауважив Васька, глянувши в холодні та сердиті очі Жаберини.

Незабаром Жаберина підпливла ближче і зупинилася. Всі жаби замовкли, а Ропуха-Муха з переляку неначе зменшилась. Жаби обережно відпливли від човна мандрівників, на який поглядала Жаберина. Від того погляду і Сашкові, і його друзям стало моторошно: нічого доброго він не віщував. Васька навіть подумав, що Щука-Злюка далеко, а Жаберина — ось вона. І вже їсть, щоправда, поки тільки очима.

Зненацька на Озеро впала велетенська тінь і здійнявся несамовитий вітер. Жаби, які сиділи на величезних листках латаття, покотились сторчма головою, всі інші безтямно поплигали хто куди. Довкола все спустошіло, а самотня, всіма забута Жаберина безпорадно вовтузилася на своєму троні і хрипло кричала в пустоту: «Кваможіть!»

За кілька секунд, праворуч і ліворуч від човна, з остовпілими від несподіванки мандрівниками, із страхітливим гуркотом шубовснули у воду два здоровенні стовпи. «Пройдисвіт» шалено захитало на хвилі, а його екіпаж впереміш зі стільцями посипались на дно всюдихода. Скочивши на ноги, перелякані друзі побачили перед собою багатоповерховий живий будинок на двох величних колонах.

Насправді це був звичайний журавель, який прилетів у Жабію поласувати свіженькою жаб’ятинкою. Помітивши розкішну та безпорадну Жаберину Велику, він задоволено клацнув страшнючим дзьобом і хвацько схопив її за задню ногу. За мить він швиргонув нещасну Жаберину високо вгору і широко розтулив рота, щоб вона впала йому прямісінько в горлянку. У відчаї Васька і