Читати книгу - "Тайлер вчиться дружити"

— Ферiґарди… — схвильовано прошепотів Майк.

— І не лише вони, придивись уважніше. — Кіт вказав лапою вглиб води.

І враз над хвилями зринули блискучі спини з гострими плавцями.

— Дельфіни! — захоплено скрикнула Джен­ні.

— Саме так! — похвалив дівчинку кіт. — Це найкращі вчителі й лікарі, які допоможуть твоєму братові одужати. Майк не може ходити, але вода триматиме його і він зможе плавати. Завдяки такій руханці ти, хлопче, швидко зміцнієш.

Дельфіни підпливли ближче, дружньо покрикуючи.

— Тайлере, допоможи Майку, — попросив Учитель, опускаючись до самої води.

Білченя підлетіло до кота й простягнуло лапи дітям. Майк міцно вхопився за них. Ферiґард підняв хлопчика й плавно опустив у воду. Майк відчув, що повернувся до звичайного розміру, а під його руками опинилася гладенька спина дельфіна.

— Хапайся за плавець! — підказав Тайлер.

Дженні слідом за братом зісковзнула зі спини кота у воду, теж збільшившись. Морські тварини по черзі катали хлопчика та його сестру на своїх спинах. Майк старанно вправлявся, намагаючись гребти ногами. А ферiґарди повсякчас супроводжували зграйку дельфінів, освітлюючи їм шлях і оберігаючи від усіляких небезпек, які могли чатувати на дітей у відкритому морі.

Нарешті настала хвилина, коли Майк так утомився, що вже не міг поворухнути ні рукою, ні ногою. Тоді Тайлер допоміг йому та Дженні зменшитись і повернутися на спину Вчителя. Білий кіт відніс дітей додому. Вони так потомилися, що заснули в кота на спині. А коли вранці прокинулися у своїх ліжечках, їм довго здавалося, що це був лише чарівний сон.

Умиваючись, Дженні побачила, що в її волоссі заплуталася маленька гілочка водоростей.

— Майку! — гукнула дівчинка, забігаючи до братової кімнати й простягаючи йому гілочку. — Усе це було насправді! Ось лише поглянь!

— Я знаю, сестричко, — усміхнувся Майк, простягаючи їй таку саму гілочку водоростей.

Відтоді Майк і Дженні щовечора вирушали до моря на спині одного з ферiґардів. Хлопчик швидко зміцнів і вже невдовзі знову навчився ходити. Дельфіни виявилися прекрасними друзями, а Тайлер завжди супроводжував дітей і в усьому їм допомагав.

Лікарю залишалося тільки дивуватися, як швидко одужував його талановитий пацієнт.

Маленький художник не забув про свою обіцянку й подарував лікарні кілька своїх картин.

Наближалася осінь. Вода чимдалі ставала холоднішою. Майк розумів, що тиждень-другий — і він уже не зможе плавати з дельфінами. Крім того, хлопець уже міг ходити самотужки, хоча й не довго.

І близнюки вирішили приготувати для ферiґардів сюрприз. Дженні та Майк працювали над ним кілька днів, і ось, нарешті, усе було готово.

Якось увечері близнюки покликали білченя. Воно вмить з’явилося.

— Здоров був, Тайлере! — привіталися діти.

— Моє вітання! — відповів ферiґард, а потім, придивившись до друзів, раптом спитав: — А що це ви так загадково усміхаєтеся? До мого хвоста щось причепилося?

Тайлер спробував піймати свого хвоста й закружляв, мов дзиґа. Майк і Дженні дружно засміялися.

— Ні, Тайлере, з твоїм хвостом усе гаразд. Ми надумали про щось попросити тебе.

— Що трапилося? — стривожився ферiґард.

— Не хвилюйся, — заспокоїла друга Дженні. — Але сьогодні ми з Майком хотіли б удвох піти на берег.

— Вам набридло літати в мене на спині? Це через те, що вчора я зробив занадто крутий віраж і ти злякалася? — спробувало вгадати білченя.

— Годі тобі, Тайлере, — мовив Майк, узявши малюка за лапку. — Ти чудово літаєш. Причина зовсім в іншому. Але ми зараз не можемо тобі сказати всього. Просто зустріньмося на березі за годину після заходу сонця.

— І приведи із собою ферiґардів, які нам допомагали, — додала Дженні. — Зможеш?

Білченя трохи спантеличено подивилося на Дженні, потім на Майка й зрештою кивнуло:

— Гаразд, домовилися.

Ферiґард із гучним виляском зник, а діти пішли до моря.

У призначений час на березі з’явилися чарівні захисники. Білий кіт із Тайлером летіли попереду. Діти вже чекали на них.

— Друзі, ми раді бачити вас усіх, — урочисто почав Майк. — Ви зробили для нас дуже багато, і ми хочемо віддячити вам.

— Ми, звісно, не вміємо творити дива, як це робите ви, — додала Дженні, — але приготували для вас маленький сюрприз. Сподіваємося, що він вам сподобається.

По цих словах дівчинка запросила чарівних тваринок розташуватися на траві, а Майк розчинився в темряві.

Раптом неподалік спалахнув маленький вогник. Щось зашипіло, і у небо з гуркотом злетіли одна за одною вогняні кулі. Піднявшись високо, вони вибухнули сотнею різнокольорових блискіток.

Маленькі ферiґарди скрикнули з несподіванки й захоплення. Вогні продовжували злітати, небо мінилося всіма барвами веселки.

Коли святковий салют, який підготували діти на честь чарівних захисників, відпалахкотів, ферiґарди подякували Майкові та Дженні за подарунок.

— А тепер настав час для ще одно­­го приємного сюрпризу, — оголосив Учи­тель.

Ферiґарди завмерли в очікуванні.

— Вам уже відомо, що всі ферiґарди народжуються з білими крильцями. Але тільки-но захисники дорослішають і вже готові нести свою чарівну службу, як їхні крила стають веселковими. Сьогодні ще один маленький ферiґард подорослішав і готовий стати справжнім захисником і другом.

Білий кіт ласкаво подивився на Тайлера й поманив його лапою. Білченя несміливо влетіло до кола своїх крилатих друзів.

— Тайлере, сьогодні ти нарешті отримуєш нові крила!

По цих словах Учитель змахнув лапами, і білченятка обсипало різнокольоровими іскрами. Його маленькі білі крильця раптом почали рости, а вже наступної миті стали виблискувати, мов самоцвіти.

Тайлер не йняв віри своєму щастю. Друзі підлетіли до нього, щоб привітати.

А потім ферiґарди вирішили влаштувати свій салют — чарівний.

Утворивши коло, крилаті тваринки запустили в небо маленькі зірочки. Ці сяйливі кульки закрутилися, залишаючи за собою яскраві смуги. Невдовзі на нічному небі вималювалася справжня картина: