Читати книгу - "Тайлер вчиться дружити"

Зал вибухнув радісними оплесками. Коли знову запала тиша, директор продовжив:

— Не стану розводити теревені і відразу оголошу переможців. Отже, третє місце посів Джон Карстон і його картина «Червоний захід». Юному художникові вдалося передати гру світла й тіней.

На екрані позаду сцени з’явилося величезне зображення картини. Глядачі схвально зашуміли й зааплодували. Юний художник вийшов на сцену, і директор галереї вручив йому диплом та нагороду.

— Друге місце виборола Кетрін Беннет та її полотно «Солодкі мрії».

На екрані з’явився портрет собаки, який спав і, здавалося, усміхався уві сні. Під оплески на сцену вийшла авторка картини й теж отримала диплом.

Напруга в залі дедалі зростала. Майк і Дженні схопилися за руки й завмерли в очікуванні.

— І нарешті перше місце присуджується… Маргарет Кроулі та її картині «Крихітка». Дівчинка зобразила портрет своєї молодшої сестрички.

Майк не чув, що говорили потім на сцені, він так засмутився, що мало не плакав. Дженні з тривогою дивилася на брата. Мама й тато схвильовано поглядали одне на одного, навіть Тайлер не міг стримати обурення.

Нараз оплески стихли, і директор заговорив знову:

— Ми не можемо залишити поза увагою одну особливу картину, яка вразила не лише членів журі, а й усіх, хто голосував за роботи через інтернет. Отже, Гран-прі конкурсу отримує…

Екран знову спалахнув, і глядачі в захопленні завмерли. Маленький атлантичний ту́пик зі зворушливим помаранчевим дзьобиком і білою грудкою розгорнув крила над прірвою. Він уже майже злетів, і лише кінчики його лапок ще торкалися каменю.

— …Картина Майкла Нортона «За мить до небес».

Голос директора потонув у оваціях. Майк сидів як громом прибитий і не йняв віри своєму щастю. Дженні розплакалася. Тато підкотив Майків візок до сцени, але не міг завезти його сходами. Тоді з першого ряду вихопилося кілька чоловіків, вони підняли хлопчика разом із візком і занесли на сцену. Тут уже й мама Майка розчулилася й заплакала від щастя.

Директор вручив Майку диплом та сертифікат на навчання в Школі мистецтв для обдарованих дітей.

Удома батьки Майка та Дженні влаштували справжнє свято на знак синової перемоги на конкурсі. З-поміж запрошених був і містер Файн, який так несподівано допоміг юному художникові та його сестрі.

Увечері, коли гості розійшлися, усі полягали спати. І тільки Майк лежав у своїй кімнаті й дивився, як на темному небі одна за одною запалюються зірки. Голову хлопчика обсіли сумні думки. Раптом по його щоці покотилася сльоза.

Тієї ж миті повітря поряд замерехтіло й коло нього з’явився Тайлер. Білченя сіло в головах у хлопчика.

— Майку, чому ти плачеш? Ти переміг, усі такі щасливі… — розгубився маленький ферiґард.

— Твоя правда, Тайлере, але я до­сі не можу ходити, — прошепотів крізь сльози Майк.

Тайлер насупився.

— Мені здається, ти надто квапишся. Тобі зняли гіпс лише два дні тому.

— Лікар сказав, що мені доведеться заново вчитися ходити. Потрібні якісь спеціальні заняття, щоб м’язи відновилися.

— Не переймайся. Є один мудрий ферiґард, який підкаже тобі, що треба робити. Він учив мене, що в скрутну хвилину не можна боятися просити про допомогу. — Тайлер замовк, а потім нараз чітко проказав: — Учителю! Нам потрібна ваша допомога.

У кімнаті запала тиша. Нічого не відбувалося, і Майк запитально подивився на Тайлера. Раптом хлопчик помітив, як одна маленька зірочка на небі ніби зрушилася з місця.

— Тайлере, поглянь… — показав Майк на яскраву крихітну зірочку в нічному небі.

Білченя підлетіло до вікна. Зіроч­ка наближалася. Маленький ферiґард ані секунди не сумнівався, що це Учитель, але занепокоївся, чи зможе ця грудочка світла пройти крізь скло.

Яскрава зірочка раптом зникла, і в кімнаті Майка тієї ж миті з’явився великий, білий мов сніг кіт. Він ширяв у повітрі на осяйних веселкових крилах.

— Добривечір, — привітався Учи­тель. — Мені приємно, Тайлере, що ти нарешті зрозумів, як важливо вчасно покликати на допомогу.

— Учителю, — схвильовано почало білченя. — Майк дуже переймається, що досі не може ходити. Ви ж напевно знаєте, як йому допомогти?

Кіт ласкаво усміхнувся й підлетів до хлопчикового ліжка. Він повільно провів лапою над хворими ногами Майка. Хлопчик відчув тепло, що розлилося по ним.

— Тобі нема про що турбуватися, Майку, твої ноги вже майже здорові. Утім, щоб знову почати ходити, як раніше, тобі доведеться добре попрацювати. Ти готовий?

— Так, Учителю, — кивнув Майк.

— Щоб вирушити в дорогу, нам не вистачає тільки…

— Дженні! — здогадався Тайлер.

— Саме так! — кивнув кіт. — По­клич її, друже.

Тайлер зник, а за кілька хвилин до кімнати брата увійшла Дженні. Побачивши осяйного кота, який ширяв на крилах у повітрі, дівчинка радісно усміхнулася.

— Тепер усі зібралися, і ми можемо рушати в дорогу. Дженні, сядь поруч із Майком. Йому знадобиться твоя допомога, — сказав кіт, змахнувши лапами.

Діти взялися за руки й нараз їм здалося, ніби вони стрімко спускаються ліфтом. І ось уже за мить вони обидва зменшилися. Близнюки, як і раніше, сиділи посеред ліжка, але тепер воно було велетенським. Кіт опинився поряд із ними. Дженні з Тайлером допомогли Майку влаштуватися у Вчителя на спині. Дівчинка сіла позаду брата, щоб підтримувати його. Вікно відчинилося, і друзі вилетіли надвір.

Майк ніколи раніше не літав, та ще й верхи на чарівному захисникові. Він страшенно розхвилювався. Так він почувався, лише коли малював. Хлопець обійняв кота за шию, доторкнувся щокою до ніжного хутра й прошепотів:

— Дякую. Цю неймовірну пригоду я ніколи не забуду.

За кілька хвилин чарівного польоту друзі опинилися на березі моря. Тут на них уже чекали ферiґарди. Крилаті тваринки ширяли над хвилями. Їхнє світло пронизувало не лише повітря, а й воду.

Майк замилувався мінливістю кольорів.

— Ми на місці, — почули вони радісний голос Учителя. — А тепер, Майку, познайомся з тими, хто