Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

— повторив Вася і з німим благанням обвів клас поглядом.

Йому на поміч поспішила жаліслива Нана Гаспарян. Вона годувала всіх приблудних котів і собак і приходила на допомогу кожному, хто потрапляв у біду. Нана багатозначно приклала палець до вуст. Не треба було знати сурдоперекладу, щоб зрозуміти, що означає цей знак.

— Мовчи, — невпевнено промовив Вася.

— Мовчить, — зашепотіли відразу кілька учнів з перших парт.

— Мовчить, — слухняно повторив Вася.

— Що мовчить? — вчителька поглянула на нього зверху окулярів.

Вася розумів, що тоне, але в цей час Марату вдалося-таки знайти потрібну сторінку. Вася піднісся духом і бадьоро заторохтів далі:

Спостерігаючи в класі незвичайне пожвавлення, Кіра Миколаївна відчула: щось негаразд. Вона недаремно вже другий рік була тут класним керівником, та й багатолітній учительський досвід підказував, що це неспроста. Вона підвелася з місця і попрямувала між рядами. Стася ледве встигла прибрати з її дороги папку, тож літераторка не помітила дзеркала. Але це була незначна радість у порівнянні з тим, що Вася був остаточно і безповоротно відрізаний від джерела знань.

— Далі. Що ж ти замовк? — запитала вчителька.

Вася зробив такі страшні очі, ніби він вистрибнув з літака і раптом зрозумів, що в нього за спиною замість парашута мішок картоплі. Клас миттєво розшифрував сигнал лиха і кинувся на виручку. Коли хтось гине біля дошки, навіть у найчерствіших серцях пробуджується милосердя.

Максова подружка Ліна Цвяхович, ніби ненароком витягла із торбинки журнал «Сім днів». З обкладинки посміхалися учасники проекту «Фабрика зірок». Ліна потицяла в якусь діваху і підняла вгору палець. Вася розгубився. Він не дивився передачі про «фабрику» і не знав імен учасників.

Побачивши, що підказка не дійшла, журнал перехопила Оля Хотіна, Лінина сусідка. Вона розгорнула на розвороті і знову тицьнула у фотографію, чим остаточно збила Васю з пантелику.

Тітку з фотографії, напевно, упізнав би навіть глухонімий житель далекої Чукотки, за умови, що в чумі є телевізор. Але Вася був на сто відсотків певен, що писати про Ксенію Собчак Лєрмонтов аж ніяк не міг.

Мовчанка затягувалася. На щастя, Стася здогадалася намалювати на аркуші зірочку.

— Зірка, — промовив Вася.

Він був не першим винахідником, який гинув під уламками свого винаходу, але це мало втішало. Він майже мріяв, щоб Кіра нарешті поставила йому двояку і відпустила. Але Кіра Миколаївна з упертістю завзятого садиста продовжувала катувати його біля дошки.

— Що зірка? З тебе треба по одному слову витягувати?

— укотре затягнув Вася. 

У цей час Марат показав йому два пальці.

— Зірки, — слухняно погодився Вася.

Клас ледве стримувався од сміху.

— То все-таки зірка чи зірки? — поцікавилася вчителька.

Відразу кілька чоловік у дружному пориві здійняли вгору по два пальці. Вася впевнено сказав:

— Зірки.

Марат кивнув, і знову показав два пальці, і до Васі дійшло — це ж знак перемоги — вікторія.

— Зірки перемогли, — з полегкістю мовив він.

— І про щось шепочуться зірки, — з докором сказала вчителька.

Її голос потонув в оглушливому реготі. Навіть Едик Веркін, відомий своєю стриманістю і незворушністю, сміявся так, що дзеркало відліпилось у нього зі спини і з брязкотом розбилося, розлетівшись на скалки.

У класі відразу стало так тихо, як на вуличках південного міста під час сієсти. А потім вибухнула буря. Викриття було нищівним. Усі співучасники дістали