Читати книгу - "Повторення пройденого"

Світ потопає у несправедливості. Сьогодні Антон Єрмак переконався в цьому на власній шкурі. День не вдався із самісінького ранку.

На першому ж уроці він схопив двійку з алгебри, і все через те, що випадково розв'язав не свій варіант. Звісно, сама по собі така неуважність — не кримінал. Якби Антон наробив помилок, він отримав би заслужену трійку і міг би далі радіти життю. Проблема полягала в тому, що всі задачки були розв'язані на відмінно, що й викликало неабияке здивування математички.

Точні науки не були коником Антона. З математики він зазвичай не вилазив з трійок, коли-не-коли розбавляючи їх четвірками. Тож не дивно, що Алевтина Вікторівна вирішила, ніби він навмисне схитрував, аби списати у Насті Самсонової. А втім, не можна сказати, що її підозри були безпідставні.

Спочатку Антон і справді дав маху з варіантом, а коли помітив свій ляпсус, то міняти що-небудь було вже пізно, і він резонно вирішив, що нерозумно проґавити шанс і нічого не підглянути. Але найприкріше те, що він підглянув до сміхоти мало. У Настьки багато не спишеш. Ця жаднюга пильнує свого зошита, як бульдог — цукрової кісточки. Тож більшу частину контрольної Антон розв'язав самотужки, і двійка була кричущою несправедливістю.

На цьому Антонові пригоди не закінчилися. Наступним у розкладі стояв його улюблений предмет — історія. Антон читав стільки історичних романів та енциклопедій, що тут йому не було рівних. Але сьогодні навіть на уроці історії на нього чекала неприємність. Настя, макака білоголова, почала дражнити його за двійку з алгебри. Спочатку Антон мужньо терпів її кпини. Хвилину терпів, дві, а потім не витримав. Стусонув її по коліну. Не дуже, а щоб не випендрювалась. І тут сталася друга несправедливість. Анатолій Іванович вигнав його з уроку. І головне — Настьці хоч би що.

Настрій у Антона був на нулі. Щоб не стовбичити, як пеньок, у коридорі, він непомітно вислизнув зі школи і знічев'я почимчикував до сусідньої крамниці. Посновигавши між полицями і придбавши кока-колу, він повернувся, коли урок уже мав от-от закінчитися. Побачивши його, Федосєєв, у вузьких колах відомий як Федос, ущипливо запитав:

— Ну що, юний Геродоте, провітрив макітру? Нехило тебе з уроку потурили.

Антон не звик залишати випади на свою адресу без уваги. Тим паче, з Федосєєвим у них точилася непримиренна ворожнеча.

Миттєво оцінивши, чим можна діткнути супротивника, Антон скорчив поважну міну і сказав:

— Подумаєш, зате я в ролику знявся. Незабаром по ящику покажуть.

— Ага, суперблокбастер «Антон Єрмак огинається в коридорі», — пирснув Федосєєв.

— Багато ти тямиш! Я у «Перехрестя» ходив. Там промакція. Кока-колу халявну роздають і ще інтерв'ю беруть, — навіть оком не моргнувши, збрехав Антон і на доказ своїх слів смачно відсьорбнув із пляшки.

— Годі тобі заливати, — недовірливо сказав Федос.

Судячи з інтонації, було видно, що сумнів закрався-таки в його загартовану в перепалках душу. Антон до гарячого ще приском сипнув:

— Якщо зараз побіжиш, то, може, ще встигнеш. Хоча з такою мармизою тебе навряд чи по ящику покажуть. Це ж тільки дітей лякати!

Його презирливий тон остаточно переконав Федосєєва в тому, що Антон не бреше. Федосєєв у теж хотілося стати зіркою телеекрана, але він побоювався, що не встигне повернутися на початок наступного уроку. — Помітивши його душевні муки, Антон підкинув хмизу в огонь:

— Мені взагалі пощастило. Журналістка хотіла взяти інтерв'ю у дітей. У сенсі, молоде покоління обирає здоровий спосіб життя. А як на те, навколо самі дорослі.

— А телевізійники ще не пішли? — зацікавилася Крилова.

Побачивши, що аудиторія розширюється, Антон відчув крила і натхненно додав:

— Та вони щойно камери встановили. Ще як мінімум годину зніматимуть. Тебе вони напевно знімуть. Ти дівчинка симпатична. А от щодо Федоса — не знаю. Фактура не та!

Антон умів бути переконливим. Як наслідок, шестеро учнів з класу зірвалися до супермаркету на горезвісні зйомки. Зірки, що не відбулися, повернулися піймавши облизня аж на середину наступного уроку. На додачу вони зіткнулися ніс у ніс у коридорі з директором. Той зажадав пояснень. Тоді й сталася третя несправедливість. Антонових батьків викликали до школи, а прогульники відбулися легким переляком.

Загалом, життя явно не вдалося.

Як і слід було сподіватися, Антонів батько, Юрій Миколайович, не заплескав у долоні з радощів, коли дізнався, що його викликають до директора.

— Що ти накоїв цього разу? — грізно спитав він.

— Нічого такого, — скромно знизав плечима Антон.

— Нічого було минулого разу, коли ти влаштував у школі коротке замикання.