Читати книгу - "Капелюх Чарівника (Диво-капелюх)"

Тато Мумі-троля, який поливав неподалік свої грядки тютюну. – Сподіваюсь, ви не потовкли собі боки?
– Не про те мова, – похмуро відповів Ондатр, смикаючи себе за вуса. – Хай собі хоч світ завалиться – ніщо не зможе похитнути моєї душевної рівноваги! Не потерплю лишень виставляння на посміховисько! Це підриває мій авторитет!
– Але ніхто не бачив вашого падіння, окрім мене, – зауважив Тато Мумі-троля.
– Це не зменшує вашої вини! – не вгамовувався Ондатр. – Я вже стільки прикрощів стерпів у вашому домі! Минулого року, скажімо, на мене упала комета. Але то пусте! Як ви, напевно, пригадуєте, я всівся на шоколадний торт вашої дружини, що дуже зашкодило моєму почуттю власної гідності! А щітки в моєму ліжку? Очевидні безглузді жарти! Не кажучи вже про…
– Знаю, знаю, – урвав його знічений Тато. – У нашому домі годі сподіватися спокою. А мотузка перетерлася з часом…
– Такого не слід допускати! – повчав Ондатр. – Не біда, якби я навіть забився на смерть. Біда в іншому! Ану ж би мене мертвого побачили всі інші мешканці? Я вже виносив намір покинути цей галасливий світ, знову стати пустельником, зажити в самоті й спокої.
Таке моє остаточне рішення!
– Овва! – тільки й мовив вражений Тато Мумі-троля. – А де саме?
– У печері. Там ніхто не заважатиме моїм роздумам дурними витівками! Дозволяю вам приносити для мене їжу двічі на день, але не раніше десятої години ранку!
– Гаразд, – покірно погодився Тато. – Може, панові Ондатрові придадуться якісь меблі?
– Що ж, не заперечую, – трохи подобрів Ондатр. – Але тільки найнеобхідніші. Я розумію, що ви не бажаєте мені зла, але ваша сімейка довела моє терпіння до краю.
З тими словами Ондатр узяв книжку, підхопив покривало і неквапно рушив у гори.
Тато Мумі-троля трохи позітхав сам до себе, а тоді знову взявся до підливання тютюнових грядок і невдовзі забув про той прикрий випадок.
Діставшись печери, Ондатр відчув глибоке задоволення від свого вчинку. Розстелив на піщаній долівці покривало, сів і негайно ж замислився.
Розмірковував він так зо дві години. Тиша і спокій панували навколо, крізь отвір у стелі печери зазирало сонячне проміння, освітлюючи його самотній притулок. І лише час від часу Ондатр пересувався з місця на місце услід за сонячною плямою.
"Саме тут я залишуся назавжди, назавжди, – міркував Ондатр. – Навіщо метушитися, вести пустопорожні балачки, лаштувати домівки, готувати їжу, нагромаджувати собі маєтки?"
Він задоволено роззирався у своєму новому помешканні, коли його погляд упав на чарівного капелюха, якого Мумі-троль і Нюхмумрик заховали у найдальшому закутку печери.
– О, кошик на сміття. То він уже тут стоїть, – навіть не здивувався Ондатр. – То хай собі стоїть, для чогось придасться…
Ондатр ще трохи поміркував, а тоді вирішив подрімати. Він загорнувся у плед, вставні штучні щелепи поклав до капелюха, щоб не вибруднилися у піску, і заснув, спокійно та умиротворено.
У будинку Мумі-тролів снідали оладками, золотистими оладками з малиновим варенням. Була ще також вчорашня каша, але охочих до неї не знайшлося, то вирішили відкласти її до завтрашнього сніданку.
– Кортить мені нині вчинити щось незвичайне, – мовила Мама Мумі-троля. – Ми позбулися клятого капелюха, і цю подію варто відсвяткувати! До того ж, сидіння сиднем на одному місці навіює нудьгу.
– То правда! – пожвавився Тато Мумі-троля. – Може, виберемося в мандри. Як ви гадаєте?
– Ми вже всюди побували! Усе вже звідано й нічого нового! – встряв Гемуль.
– Не може такого бути! – категорично заперечив Тато. – Навіть якщо й немає нічого нового, ми собі його придумаємо! Досить їсти, дітки! їжу візьмемо з собою.
– А можна доїсти те, що в роті? – запитав Чмих.
– Не корч із себе дурника, – присоромила його Мама. – Хутко позбирайте всі необхідні речі, бо Тато хоче вирушати негайно. Зайвого не беріть! Ондатрові ми напишемо записку, аби він знав, де нас шукати.
– Клянуся своїм хвостом! – враз скрикнув Тато, вхопившись за чоло. – Я цілком забув! Ми ж мали занести йому до печери їжу і меблі!
– До печери?! – верескнули водночас Мумі-троль і Нюхмумрик.
– Так… Гамак йому урвався, – розповідав Тато. – Ондатр сказав, що не має умов для роздумів і відрікається від світу… Ви підкидали йому до ліжка щітки й усілякий непотріб, тож він перебрався до печери…
Мумі-троль і Нюхмумрик пополотніли й з жахом перезирнулися, одразу зрозумівши один одного: капелюх!
– Не біда, – заспокоїла Мама. – Ми влаштуємо виправу до моря, а попри те занесемо Ондатрові обід.
– Берег моря – це так буденно! – зачмихав Чмих. – Невже не можна податися куди-інде?
– Цитьте, діти! – підвищив голос Тато. – Мама хоче скупатися у морі. Збирайтеся!
Мама Мумі-троля кинулася пакувати речі. Поскладала ковдри, каструлі, взяла березової кори на розпал вогню, кавник, їжі без міри, олійку для засмаги, сірники і все, чим та на чому їсться, а ще запакувала парасолю, теплий одяг, ліки від розладу шлунку, збивачку для вершків, подушки, сітку від комарів, убрання для купелі, скатертину і навіть свою торбинку. Інколи завмирала на мить, пригадуючи, чи нічого не забула, і врешті оголосила:
– Можемо вирушати! Відпочинок над морем – чи може бути щось ліпше!
Тато Мумі-троля подбав про люльку й вудку.
– Усі готові нарешті? – запитав він. – Певні, що нічого не забули? То рушаймо!
Уся громадка попростувала до моря. Останнім чеберяв Чмих, тягнучи за собою шість маленьких іграшкових корабликів.
– Як гадаєш, Ондатр уже встиг чогось накоїти? – пошепки запитав Мумі-троль Нюхмумрика.
– Сподіваюся, ні! Але мені так неспокійно на душі!
Тієї миті всі зупинилися так раптово, що Гемуль ледь не напоровся оком на вудку.
– Хто кричав?! – переполошилася Мама.
Увесь ліс дрижав від дикого гику. Хтось або щось гупотіло стежкою їм назустріч, нестямно горлаючи, чи то від страху, а чи від лютощів.
– Ховайтеся! – заволав Тато Мумі-троля. – Страховисько суне!
Та не встиг ніхто ще й кроку ступити, як на стежці з'явився Ондатр – вибалушені очі, хутро дибки. Він шалено вимахував лапами і безтямно лебедів щось зовсім незрозуміле, з чого можна було хіба зробити висновок, що він був дуже злий або дуже наляканий, або ж дуже злий, тому що дуже налякався… Він вихором помчав далі, у Долину Мумі-тролів, лиш за ним захурчало.
– Що це найшло на Ондатра? – чудувалася Мама. – Завжди такий спокійний і статечний!
– Щоб аж так перейнятися обірваним мотузком гамака!.. – похитав головою Тато.
– Гадаю, він роззлостився, бо ми забули принести йому попоїсти, – висловив припущення Чмих. – Тепер самі