Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга друга"

Туве Янсон

КРАЇНА МУМІ-ТРОЛІВ

Книга друга

©

Ілюстрації Туве Янсон

Зі шведської переклала Наталя Іваничук

Переклад здійснено за сприяння FILI (Finnish Literature Information Centre)

Видавець висловлює вдячність Посольству Фінляндії в Україні за допомогу у популяризації цього видання

TOVE JANSSON

MUMINPAPPANS MEMOARER, 1950, rev. ed. 1968

FARLIG MIDSOMMAR, 1954

TROLLVINTER,1957

МЕМУАРИ ТАТА МУМІ-ТРОЛЯ

Пролог

Якось, коли Мумі-троль був ще зовсім маленьким, його Тато у сам розпал літньої спеки застудився. Тато відмовлявся від теплого молока з цибулею і не хотів лежати у ліжку. Він сидів у садку на гойдалці, скаржився, що сигари стали огидні на смак, і без упину сякав носа, засмітивши траву навколо себе використаними носовичками, які раз по раз підбирала Мама Мумі-троля, скидаючи до невеличкого кошика.

Коли нежить дійняв Тата до печінок, він перебрався у крісло-гойдалку на ґанку, загорнувся пледами по самі вуха і погодився випити принесений Мумі-мамою гарячий ромовий пунш. Та було вже запізно. Ромовий пунш видався Татові нічим не ліпшим за молоко з цибулею. Надія на швидке одужання зникла безповоротно, і Тато покірно вклався до ліжка у мансарді, що виходила вікнами на північ. Він ніколи раніше не застуджувався, а тому неабияк стривожився.

А коли у Тата заболіло ще й горло, він звелів Мамі покликати Мумі-троля, Нюхмумрика та Чмиха. Усі зібралися довкола його постелі. Тато закликав любу родину ніколи не забувати, що їй пощастило жити з ним, справжнім Шукачем пригод, а Чмиха попросив принести з вітальні трамвайчика з морської шумки, що стояв на комоді. Однак після довгої промови він так захрип, що ніхто не зрозумів жодного слова.

Усі заходилися втішати і розраджувати Тата, тоді попідтикали його ковдрами, залишили на столику карамельки, аспірин та цікаві книжки, щоб не нудився, а самі поквапилися на сонечко.

Залишившись на самоті, Тато ще трохи посердився на власну безпомічність, аж доки заснув. Коли він прокинувся надвечір, горло боліло уже менше, але настрій не поліпшився. Він теленькнув дзвоником, що стояв на столику поруч з ліжком. Мама Мумі-троля одразу ж піднялася до нього нагору і поцікавилася, як він себе почуває.

— Препаскудно, — поскаржився Тато. — Та це не біда. Набагато важливіше зараз потурбуватися про мого трамвайчика з морської шумки.

— Отого, що стоїть для прикраси у вітальні? — здивувалася Мама. — А що з ним таке?

Тато сів на постелі.

— Невже ти й справді не знаєш, яку величезну роль він відіграв у моєму житті замолоду? — роздратовано буркотів Тато.

— Напевно, ти виграв його в лотерею або щось на те схоже, — висловила припущення Мама.

Тато похитав головою, висякав носа і важко зітхнув.

— Цього варто було сподіватися. А якби я нині вранці помер від застуди? Ніхто би з вас і не здогадувався про історію походження трамвайчика. Подібне відбувається з масою інших важливих речей… Я вам уже не раз розповідав про свої юні роки, але ж ви геть усе забули!

— Що ж, деякі подробиці, мабуть, забулися, — визнала Мама. — Пам’ять з віком потроху підводить… Хочеш попоїсти? У нас сьогодні на обід ягідна зупа і фруктовий кисіль.

— Жах! — буркнув Тато і, відвернувшись до стіни, натужно закашлявся.

Мама Мумі-троля трохи посиділа мовчки поряд, а тоді озвалася:

— Знаєш, прибираючи на горищі, я знайшла грубого зошита. Може, тобі написати книгу про власну молодість?

Тато нічого не відповів, але перестав кашляти.

— Часу в тебе достатньо, бо застуду слід вилежати вдома, — вела далі Мама. — Як називаються описи життя, мамуари чи що?

— Мемуари, — ледь чутно буркнув Тато.

— А написане міг би читати нам уголос, — заохочувала Мама. — Скажімо, після сніданку або обіду…

— Це так швидко не робиться! — Тато висунувся з-під ковдри. — Гадаєш, усе просто — сів і написав! І нічого я не читатиму, доки не завершу розділ. Та й то, спершу прочитаю тобі, а тоді вже решті.

— Так, мабуть, твоя правда, — погодилася Мама й подалася на горище за зошитом.

— Як почувається Тато? — запитав Мумі-троль.

— Уже ліпше, — відповіла Мама. — Однак відтепер вам слід поводитися дуже тихо, бо сьогодні твій татко взявся до написання мемуарів.

Передмова

Я, Тато Мумі-троля, сиджу оце надвечір біля свого вікна і спостерігаю за тим, як в оксамитовій темряві саду гаптують загадкові візерунки світлячки. Іскристі карлючки, що за мить згасають, — сліди хай і короткого, однак щасливого життя!

Батько родини та господар дому, з сумом озираюся на часи моєї бурхливої молодості, яку маю намір описати у цій книзі спогадів, і перо тремтить у моїй непевній лапі.

Але я підбадьорюю себе вартими уваги мудрими словами, на які натрапив у спогадах іншої визначної особистості і які хочу процитувати: «Той, хто, незалежно від свого суспільного стану, чинив добро у житті або вважає, що чинив добро, повинен, якщо він щирий душею та сповідує правдолюбство, власноручно описати своє життя та розпочати цю благородну справу, досягнувши сорокалітнього віку». Як на мене, я здійснив чимало гарних вчинків, а ще більше таких, які вважаю гарними. Я дуже привітний і щирий, люблю правду, якщо вона не надто пісна (а свого віку не пам’ятаю).

Я піддався умовлянням родини та спокусі розповісти про свій життєвий шлях і визнаю, не кривлячи душею, що дуже хочу, аби мене читала уся Долина Мумі-тролів!

Тож хай мої скромні записи послужать для науки та на втіху всім мумі-тролям, насамперед моєму синові. Моя колись чудова пам’ять трохи, вочевидь, ослабла, однак автобіографія повністю відповідає істині, за винятком хіба деяких незначних перебільшень чи перекручень, котрі, без сумніву, додадуть фактам колориту та яскравості.

Зважаючи на почуття осіб, котрі живуть і понині, я інколи заміняв, скажімо, чепуруль гемулями, а капаруль — їжачихами, але здогадливий читач, поза всяким сумнівом, одразу розпізнає істину. А також угадає в постаті Потішника таємничого тата Нюхмумрика і збагне, що Чмих походить з роду Вертів.

А ти, мала нерозумна дитино, яка у своєму батькові бачить статечну і поважану персону, почитай про пригоди трьох татів і задумайся над тим, якими подібними є усі тати (принаймні у молоді роки).

Я