Читати книгу - "Доктор Фаустус"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З особливою переконливістю розкрита в романі згубність розриву митця з гуманізмом, нехтування людськими реальностями й цінностями, такими як приналежність до соціуму, чуття єдності з людьми та людством, етика, співчуття, любов. Шлях Адріана Леверкюна постає в романі як фатальний розрив з цими реальностями й цінностями, який дедалі більше поглиблюється, причому важливо підкреслити, що й сам герой цей розрив, цей шлях все виразніше усвідомлює як спілкування з силами зла й служіння тим силам. Цей мотив проходить через весь твір і концептрованого вияву набуває в кульмінаційному епізоді розмови Адріана з чортом і таємної угоди з ним. І характерно, що головна вимога посланця пекла до Адріана — вимога «загальної замороженості життя і спілкування з людьми»: «Любов тобі заборонена, бо вона гріє. Твоє життя має бути холодне, тому тобі не дозволено нікого полюбити… Ми зробимо тебе таким холодним, що навіть у полум'ї творчого горіння не вистачить тепла, щоб тебе зігріти».
Слід відзначити, що в художньому опрацюванні цього епізоду, неодмінного в творі на фаустівську тему, Томас Манн ішов не від народних книг про Фауста й не від трагедії Гете, а від роману Достоєвського «Брати Карамазови», від славетного діалогу Івана Карамазова з чортом. Так, у Манна, як і в Достоєвського, чорт має вигляд якогось обшарпаного, непривабливого суб'єкта (у Достоєвського — «нахлібника», у Манна — «сутенера в облиплих штанях»), що поводиться водночас нахабно й запобігливо. І там, і там відбувається взаємопроникнення демонічного, інфернального з банальним, перше постає в подобі другого й набуває специфічно осучасненого змісту. Їхня близькість, пов'язаність так само виразно проявляється і в іншому плані. Іван Карамазов кричав чортові: «Ти омана, ти хвороба моя, ти привид… ти моя галюцинація… ти — я, я сам, тільки з іншою пикою! Ти кажеш саме те, що я вже думаю…» Так само сприймає «посланця» та його «розумування» й Адріан Леверкюн, хіба що висловлює все це в іншому стилі, з властивою йому стриманістю й холодністю.
А втім, хоч Адріан і заявляв «посланцеві», що той, «мабуть, є спалахом хвороби» і мовить «речі, які я сам знаю і які йдуть від мене», це не завадило йому відчути й усвідомлювати себе зв'язаним угодою з силами зла, проклятим і приреченим. Безперечно, тут зіграли свою роль і теологічний факультет у Галле, на якому навчався Адріан, і зв'язок з «неподоланим середньовіччям», і потаємне тяжіння до «сфери демонічного», про яке не раз згадує Цайтблом. Словом, усе те, що автор роману визначав як «німецький колорит» загальної проблематики, як специфічно німецькі прояви «хвороби духу».
Мотив хвороби проходить через весь твір, вплітаючись у його основну проблематику. Поява цього мотиву в підсумковому романі Томаса Манна закономірна, оскільки автор вважав, що хвороба є невіддільним супутником духовної культури кризової епохи, її іманентною властивістю. Ця думка з'явилася вже в останній книзі «Будденброків» і знайшла подальший розвиток у «новелах про митців», зокрема в «Смерті у Венеції». Але на трактуванні цього мотиву в творах Манна початку XX століття позначався вплив ідей Ніцше про хворобу як вивільнення з пут повсякденності, стимулювання духовної активності й «волі до мистецтва», що зростає в міру того, як відмирає воля до практичного життя. В «Докторі Фаустусі» цей мотив зазнає ґрунтовного перетлумачення, тут ведеться послідовна, хоч здебільшого й прихована, полеміка з Ніцше.
Натякаючи на Гете, посланець пекла заявляє Адріанові: «Те, що він у свою класичну добу міг отримати й без нас, сьогодні можемо запропонувати тільки ми». Під «дарами» тут маються на увазі творчі сили митця, джерела натхнення. Чорт обіцяє Леверкюнові відкрити такі джерела, яких не знала класична епоха, натхнення, рівносильне священному екстазові, але дарується воно тільки через хворобу, на грунті хвороби. Непроханий відвідувач прямо говорить Леверкюнові, що це вони, пекельні сили, посприяли його зустрічі з повією, від якої він заразився сифілісом; погано залікована хвороба вразила центри вищої нервової системи, і саме дією spirochaeta pallida на мозок викликане незвичайне піднесення творчих сил композитора, «геніальне, хмільне натхнення», за яке з кожним роком усе частіше доводиться платити жорстокими головними болями, а у фіналі — безумством. Зазначимо, що весь цей сюжет хвороби Леверкюна майже без змін перенесений письменником у роман із біографії Ніцше (зрозуміло, це не стосується «фаустівського епізоду» відвідин чорта і всього міфічного мотиву угоди з пекельними силами).
Загалом же в контексті роману хвороба не просто пов'язується з «угодою», яку Леверкюн «уклав» із силами зла, а й стає важливим складником цієї угоди, сказати б, умовою її реалізації. Саме за її допомогою відбувається той «прорив» до творчості, який є основним пунктом «угоди», але сама творчість Леверкюна несе на собі інфернальний відбиток, він сам усе гостріше усвідомлює її як служіння злу. В ній відбувається відхід від розуму, про який говорив чорт, але відхід, що зрештою приводить до безумства. І водночас відхід від гуманізму, від «людського світу», його реальностей і цінностей, про який ішлося вище.
Слід сказати, що Леверкюн робив спроби вийти зі стану «загальної замороженості», подолати відчуження й трагічну самотність, але жодна з них не увінчалася успіхом. Він був і свідомий того, що якби вдався прорив з інтелектуального холоду в ризикований світ нового почуття, мистецтво, можна сказати, було б урятоване. Однак цей «прорив» для Адріана — лише умоглядне припущення, настільки великим був на нього тиск деструктивних антигуманістичних сил, настільки глибоким був його інтелектуальний холод, його зневіра і відчай. Дедалі більшою мірою його опановує апокаліптичний настрій, що набуває концентрованого вияву в одному з головних його творів, «Апокаліпсисі», написаному за мотивами ранньохристиянської книги про «кінець світу» й «Страшний суд». Щоправда, і в цьому, за визначенням Цайтблома, «грізному творі», де первісне різнотонове виття виступає в ролі музичної теми, звучить також «палка молитва за душу», але це «туга русалоньки» за теплом людської спільноти, в якому їй назавжди відмовлено.
Звичайно, в ораторії Леверкюна йдеться не про фізичний «кінець світу» в ній виражено жах перед кінцем «людського світу л в епоху воєнних катастроф, тоталітарних режимів і знецінення людської особистості.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доктор Фаустус», після закриття браузера.