read-books.club » Детективи » Гра у три руки 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра у три руки"

228
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гра у три руки" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 69
Перейти на сторінку:
а у того, кого ви маєте на увазі, схоже, їх справді нема.

— Схоже? — зрадів Валерій. — Тобто, ще точно невідомо. Це вже інший базар. Отже, поборемося. Пропоную оголосити конкурс. Ось цивілізований підхід! До речі... А на фіга ви мені радили суші без соусу їсти? Це ж така гидота! Зовсім як трава...

— Стоп! — перервала Ірина. — Ви й далі неуважні. А хто казав — їсти? Ви взагалі зберігаєте смс-повідомлення жінки, на яку претендуєте?

— Аякже! — злякався Валерій. — Обов'язково!

А...

— То відкрийте просто зараз і перечитайте. Там немає жодного слова про те, щоб їсти.

— А... що ж я мав з ними...

Це виглядало — навмисне не придумаєш. Те, що крутилося «автоматом» у нього на язиці й мало б злетіти за наявності іншого співрозмовника, «опускаючи» його, ніяк не вкладалось у голові Валерія стосовно самого себе. Вона сміялася довго і голосно. Сміх, здавалося, розривав груди. Трапляються ж такі люди!

— Валерію... — це вимовилося насилу. — Я... пробачте... я справді людина без комплексів... але розтлумачувати до такого рівня, щоб аж... ну, не можу. Попросіть, нехай Аля розповість вам анекдот про те, як пацієнт ковтав свічки, аби вилікувати геморой. Таке вона запам'ятовує, а оповідати у неї краще вийде. Ні, справді...

— Ну гаразд... — тепер у його голосі чулися не лише збентеженість, а й образа, хоча можна було побитись об заклад — не пов'язана з розумінням ситуації. — То я сподіваюся на зустріч із конкурентом і прозорі вибори.

— Гаразд, подумаємо, — пообіцяла Ірина.

Ноут давно впоравсь із завданням і вже чекав. Ну, ось. Відчуття, що справді зустріла Новий рік не сама, утвердилося, коли натискала клавішу розпакування листа.

Не бачу в поставлених запитаннях нічого дивного і спробую якнайкраще задовольнити Вашу цікавість, хоч загалом і не полюбляю «хвалити» себе. Річ у тому, що, розповідаючи про себе, людина так чи інакше вдається до власної оцінки, нав'язуючи її іншій, адже безбарвна об'єктивна розповідь про власну персону — справа нереальна. Однак усе ж таки спробую.

Звісно, я не належу до олігархів, проте забезпечую себе повністю, якщо йдеться про власні потреби. Принаймні, забігаючи вперед, зауважу, що причиною невдач в особистому житті фінансові проблеми не стали. Мені скоро сорок. У минулому — перший розряд із плавання, тепер лише домашній тренажер, щоправда, регулярно. Їжджу на «Хонді», звичайно ж, не новій, проте завжди мрію ходити пішки. Захоплення — як у більшості пересічних, нічого особливого. Слухаю музику, читаю книжки. Футбольний уболівальник. Розлучений. Самотній не лише як чоловік, ай як людина. Хотів би сподіватися, що тепер уже не зовсім. Це те, про що просили Ви. Додам і від себе — те, що вважаю важливіш. Від алкоголю не залежний, хоч іноді можу. Не палю зовсім. Ревнивий, тому спогадами про Ваші амурні пригоди, які виникнуть під час нашого знайомства, просив би не ділитися.

Людині справді важко розповісти про себе об'єктивно, Ірина це розуміла. Але, прочитавши листа, майже відразу взяла «трубу» й набрала номер Валерія.

— Мені шкода, — тільки й мовила, — але конкурс ви програли. Це — остаточно.

— Коли?! — здивувався той. — Щойно жми... Він виграв? Коли встиг?!

— Він також іще не виграв. Але йому ви поступилися вже. Пробачте.

V

 

вяткові дні спливли швидко. Закінчився січень, і лютий уже сповна виправдовував свою назву. Панували тріскучі морози. Робота була схожою на пекло. А Дробот цього разу перевершив сам себе.

Валентин Дробот був директором регіонального відділення їхньої корпорації «Глобус», яка займалася створенням цифрових телефонних станцій та комунікаційних мереж. Сюди вони з Іриною прийшли майже одночасно. Якщо ж бути точнішим, новий директор новоствореного відділення вишпортав її анкету з інтернетівських закапелків і запросив на співбесіду. Остання відбувалась у ресторані «Румба», тривала аж чотири години й упродовж усього цього часу Ірина не відчула, що її обмацує погляд співрозмовника, не стикнулася з ідіотськими запитаннями та незрозумілими чи більш як прозорими натяками. Двоє, які говорили з нею, намагалися встановити лише одне — її реальну кваліфікацію і професійну придатність.

Звісно, їх цікавила причина, з якої фахівець її класу змушений шукати роботу Й Ірина розповіла Валентинові Вікторовичу про його попередника — так і сказала. Це масне чмо з певних часів почало наполегливо простягати до неї руки, а коли останні виявилися «закороткими», то хоча б думки. Працювати, коли на тебе дивляться, наче на тіло для сексу, — неможливо. Хронічне хамство у вигляді поглядів, виробничого тиску та відверто непристойних пропозицій важко витерпіти навіть таким жінкам. Ірина пішла. «Можете не хвилюватися. Хоча він і мій попередник, його послідовником я не буду», — заспокоїв тоді Дробот.

Нове відділення корпорації створювалося практично з нуля. І в цій ситуації не лише новоспечений директор — вона сама відкрила, ким є насправді. Коли в руках можливості, й ніхто не стримує польоту... Щойностворена система від верху до низу була заслугою Ірини.

Дробот виявився скромним фахівцем. Як кажуть: колись десь крутився поруч... Так — більш ніж посередній інженер, якщо у професійному плані, щоправда, з непоганою хваткою організатора та бізнесмена. Але у фахових питаннях міг лише оцінити. Підказати або ж перевірити — ні. І щоб заслужити схвальну оцінку своїх дій, йому ще потрібно було ой як розтлумачити! Перед Іриною відкрилося «золоте дно». Їй належало лише виконувати намічені завдання. А яким шляхом — то була вже лише її справа. І шлях вона обирала, зрозуміло, такий, що давав максимум прибутку їй особисто, адже вникати у деталі не було кому. Ірина відокремила частину фінансового потоку корпорації, і вона потекла до її кишені. Нехай то була порівняно зі загальним розміром мізерія, нехай коли текло, а коли крапало... Та це виявилися більш ніж солідні гроші.

Усе влаштувалося напрочуд вдало, і перші дні, місяці на новій посаді Ірина готова була молитися, щоб це нікуди не поділось. Одного разу навіть не пошкодувала півтори доби на досконале вивчення корпорації, куди потрапила. Довелося постарати та влізти туди, куди взагалі не варто... Корпорація міцно стояла на ногах і її можна було вважати магнатом у галузі комунікацій нарівні з Телекомом. А новостворене регіональне відділення за прибутками і показниками дуже швидко посіло високе місце серед інших — незважаючи на махінації, які вона «провертала» у власних інтересах. Треба вміти!

Виробнича ейфорія тривала недовго. Ірина стала найважливішим фахівцем, керівником підприємства, і за

1 ... 6 7 8 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра у три руки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра у три руки"