Читати книгу - "Гра у три руки"

що вона може означати, підходять до цього обережніше, зваженіше. Я знаю повною мірою, у що може виливатися поняття «нічого», тому схильний якнайкраще цінувати будь-які надбання, можливі у житті. Ні, я також не люблю зупинятися на досягнутому, але до перспектив щось втратити, тим паче щось цінне, звик ставитися з більшою обережністю.

Ви нічого не сказали про горло. Напишіть хоч кілька слів. За цими дебатами я не забув і переживаю.

Як не дивно, вона вірила.

З горлом — повний порядок. Ви мене вилікували. Зате з деякими Вашими теоріями, пробачте, сіли у калюжу. Адже все-таки не змогли обійтися голим співчуттям, і навіть за телефонної форми знайомства намагалися взяти участь у проблемах людини, жінки, до якої відчули симпатію. Захотіли — і зуміли спромогтися на реальну допомогу. Справді Вам вдячна.

Але зловити його на нестикуваннях виявилося нелегко.

Ужитті є чорний та білий кольори. Але між ними зазвичай не буває різкої межі. Є поступовий перехід — гама відтінків. Та всеж, чорне і біле — це цілком різне. Часто «чорне» та «біле» вживають у переносному значенні. Спробуйте поділити все, що робиться, на добре та погане — навряд чи це вдасться, адже і тут усе відносно. Є купа такого, що займає місце десь посередині, й кожна конкретна людина знайде у будь-якому явищі більше доброго, ніж поганого, або ж навпаки. Аналогічно бувають виважені та безглузді вчинки. Між ними ще є вчинки з часткою виправданого ризику, ризиковані вчинки, безумні вчинки, і вже аж потім — зовсім безглузді. Перехід, як бачите, також дуже поступовий, проте виважені й безглузді вчинки — також зовсім різне, і якщо перше повинні робити всі, то друге — не повинен ніхто. І межа між ними у кожного своя — залежно від якостей людини. Математик або шахіст обере перше, картяр — десь посередині, повний ідіот завжди робить друге. Так і в наших стосунках: кожен бачить різницю між початковим і завершальним варіантом, проте межу, на якій варто зупинитися, обирає сам.

Ця думка була настільки логічною, що Ірина почала набирати текст, щойно дочитавши до кінця.

Ну, тоді Ви ближче до математика в усіх розуміннях, а я майже повна ідіотка. Сподіваюся, лише у переносному...

Та Олег не підтримав жартівливих інтонацій.

Ні, я вважаю, що Ви за натурою картярка. До того ж, досвідчена і здібна, щоправда, любите ходити по грані, яка межує з нерозумністю.

За всього бажання припинити дивуватися цій людині Ірина не могла такого зробити. Здавалось, у віртуальний простір разом із її фразами втікають побічні думки, риси характеру, переконання та недоліки. Він бачить і розуміє все. Чомусь раніше чоловіки — не лише близько знайомі, взагалі здавались їй свого роду примітивною масою. Багатим бракувало розуму, розумним — емоцій, емоційним — елементарної рішучості, практичності та власної думки. Цей випадав із загальної когорти.

Скажіть ще раз, будь ласка, — Ви звідкись знаєте мене? Мені постійно це здається.

Дарма. Проте, якщо здаватиметься і надалі, можу розрахувати для Вас імовірність потрапляння Вашого випадкового дзвінка до знайомої людини. Зрозумієте відразу — такого не буває. Ми абсолютно незнайомі люди, між нами відстань у кілометри. І це свідчить про те, що я таки не сів у калюжу, а значною мірою правий. І людина — це насамперед емоційно-розумова, лише потім — фізико-біологічна одиниця. Як бачите, не обов'язково їсти і спати з людиною, щоб скласти про неї правильне враження.

Але Ірина завжди мала про все власну думку, змінити яку було не так уже й легко. Тому продовжувала наполягати на-своєму.

Напевно, мої здібності пізнати людину на відстані значно скромніші. Тому, якщо це не суперечить Вашим переконанням, розкажіть про себе. Хоча б те, що не затягне Вас за межу, про яку йшлося. Хоча б у загальних рисах, адже мені справді це потрібно, навіть для такої форми стосунків. Насамперед, чи є Ви забезпеченою людиною. Незважаючи на те, що ми не плануємо очного знайомства, це має значення. Хотілося б знати і Ваш вік та сімейний стан. Які у Вас захоплення, чи підтримуєте фізичні кондиції? Згідна, це банальності, проте вони, як на мене, важливі за будь-яких розкладів. Це ж візитка людини. Ну і, якщо раптом у Ваших традиціях виконання пікантних забаганок дами, — на чому їздите.

Ось і приїхали! Якщо цій людині скоро шістдесят, і вона змушена економити на їжі аби розрахуватися за газ, навряд чи бажання листуватися збережеться. Що ж, усе у цьому житті має початок та кінець. А розставатися треба вміти навіть з потрібними речами, якщо вони створюють дискомфорт. Цього разу ноут «думав» довше і, забравши його на кухню, Ірина заходилася готувати.

Саме тієї миті засигналив старий мобільний. Які люди! Напевно, він вже отямився від святкування Нового року і згадав про наболіле.

— Так, я вас слухаю, пане Валерію!

— Ірочко, куди ж ви так рішуче пропали! Я гадав, ви мого голосу вже й не впізнаєте!

— У мене цей номер занотований у пам'яті телефона, — незворушно відповіла, — тому на табло висвітлюється ваше ім'я. А голос справді впізнати важко. Напевно, ви сильно справили Новий рік...

— Ірочко, ми-то справили. А ви? Я обдзвонився. Хотів їхати вас розшукувати, але Альбіна відрадила.

— Валерію Миколайовичу, — обридло звівши очі до стелі, зітхнула Ірина, — по-перше, якщо ви телефонуєте до «Ірочки», то не туди потрапили. Ірочка — в іншому місці. Погляньте добре в інтернеті, самі знаєте, на якому сайті, а тоді набирайте. По-друге, Аля вчинила розумно, інакше новорічна ніч залишила б вам тільки неприємні враження. І по-третє, я відсвяткувала відмінно. Виспалася — не те слово.

— Виспалися?! — співрозмовник мало не ковтнув язика. — Ви хочете сказати, що справляли самі?!

— А хіба я казала, що сама? — у відповідь здивувалась Ірина. — Принаймні, не хотіла. Напевно, обмовилася.

— Хмхм... Ну а... тепер, після Нового року ми ж із вами можемо зістикуватись? У пристойному місці за гідною програмою... Чи у мене є конкурент? Напевно, той, з яким ви від мене втекли...

— Не знаю, чи є у вас конкуренти, — майже по складах видала вона, —