Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кирило
Я прокидаюся о сьомій, як завжди. Учора довелося пізно лягти, але вироблений роками режим одноразовим недосипанням не збити. Кіра ще спить. Я взагалі помітив, що вона любителька довго поніжитися в ліжку. У ті дні, що вона залишалася в мене ночувати, я завжди прокидався першим, встигав прийняти душ і навіть одягнутися. Кіру доводилося будити, щоб попрощатися.
За звичаєм приймаю душ і, одягнувшись, спускаюся вниз. Ще на сходах стає зрозуміло, що прокинувся я не першим. На кухні хтось зовсім не тихо гримить посудом. Я дивуюсь, адже ми з Кірою вчора пішли першими, а отже, решта розійшлися ще пізніше. По віддаленому шипінню олії на сковорідці, розумію, що прокинувся хтось із жінок. Навряд чи Тар чи Бодя встали о сьомій ранку, щоб приготувати сніданок.
Я спускаюся тихо і, опинившись біля дверей кухні, обережно зазираю всередину. Ледве стримую стогін розчарування, коли бачу там Лєну. Люду я був би радий бачити разів у сто сильніше. Проте відступати пізно. Організм вимагає свіжоприготовленої кави, та й Кіру хотілося порадувати.
— Доброго ранку, — вітаюся, пройшовши на кухню.
Лєна від несподіванки підстрибує й різко розвертається до мене. Я ніколи не був одруженим, але мені здається, що її коротенький відвертий халатик навряд чи підходить для носіння в будинку, де спить ще двоє мужиків, навіть якщо вони обидва зайняті.
— Доброго ранку, — вимовляє вона у відповідь. — Вибач, не чекала тебе побачити. Думала, о такій ранній годині всі сплять.
Не звертаючи жодної уваги на її балаканину, підходжу до вільної кавомашини й натискаю на кнопку подвійного еспресо. Від необхідності розмовляти мене рятує шум приладу, а потім я просто забираю чашку й виходжу на вулицю. Тут неподалік є непогана цілодобова пекарня, де можна купити смачні круасани із шоколадом та фруктовим джемом. Я допиваю каву, залишаю чашку на столі тераси й сідаю в автомобіль.
На те, щоб з’їздити по круасани, у мене йде хвилин двадцять. Приїхавши, заходжу в будинок із пакетом і одразу прямую на кухню. Лєна все ще там, смажить оладки на плиті, щоправда, переодяглася. Зухвалий халатик змінила на короткі шорти та простору футболку.
Дістаю з тумбочки тарілку та викладаю круасани, а потім йду до кавомашини, щоб приготувати капучино. Я роблю все на автоматі, зовсім не замислюючись щодо того, навіщо й чому. Просто захотілося порадувати Кіру. Підняти їй настрій зранку.
Ставлю склянку на стіл до круасанів і дістаю з ящика тумбочки ложечку та пару стиків цукру.
— Для Ліки ти такого не робив.
Лєна, зважаючи на все, вважає, що має це помітити. Я не реагую. Мені вчорашнього конфлікту вистачило, вступати в новий не хочеться, але вона від мене не відстає.
— Невже так зачепила? — запитує. — Або просто смокче добре.
Я все-таки повертаюся до Лєни обличчям. Вона помітно здає, дивиться не гордовито, з цікавістю, але не більше.
— Підбирай слова, Лєно… усе ж таки, ти говориш про мою жінку.
Вона кривиться. Я розумію жіночу солідарність. Я б і сам до останнього захищав друга і відстоював його інтереси, але однаково не став би лізти в душу до іншої людини. Тим паче роблячи це так, як Лєна — безцеремонно та брудно.
— Господи, Кириле, що з тобою? — обурено вимовляє вона. — Їй скільки років? Я сподіваюся, повнолітня. Ти-то куди поліз? Я завжди вважала тебе дорослим, самодостатнім чоловіком, який знає, чого хоче.
Настала моя черга морщитися. Мені неприємна ця розмова хоча б тому, що я зовсім не вловлюю її сенсу. Навряд чи Лєна та людина, яка здатна вказати мені шлях правдивий. Якщо вже бути відвертим, я сумніваюся, що така людина взагалі існує.
— Саме тому, що я дорослий чоловік, прошу тебе припинити читати мені нотації.
— Ти так легко проміняєш Ліку на цю малолітню соску?
— Стули рота, — говорю голосно і виразно.
— А то що? Кириле, прокинься, їй потрібні від тебе тільки гроші!
— Ось як… Що ж від мене потрібно Лікі?
— Та вона кохає тебе, Кириле. Ти не уявляєш, у якій вона депресії! Я їжджу до неї майже щодня, підтримую, вона жити без тебе не може, дзвінка чекає, хоч і знає, що не подзвониш.
— Не подзвоню, — киваю. — Твої слова нічого не змінять, Лєно. У нас із Лікою була домовленість і я виконав усі її пункти беззастережно. У неї не може бути до мене претензій, а вже в тебе — тим паче.
— Яка ж ти сволота, Багров! — спересердя кидає Лєна. — Та всі ви… присягаєтеся у вічному коханні, а як з’явиться писюшка малолітня, одразу ж про все забуваєте. Що в ній такого, що не могла тобі дати Ліка, м? Що в цих малолітках такого? Тіло молоде? Так і ми не старенькі ще. Але ні-і-і, ні! Вам усе мало! Знаходите їх і трахаєте, а потім ще й нас списуєте з рахунків.
Я розумію, що вона розмовляє вже не зі мною і претензії висуває не мені. Можливо, у них із Таром не все так гладко, як здається. Мені він, принаймні, нічого не розповідав. Та ми й збиралися так, щоб чисто мужиками, уже давно. Розмова про баб і коханок у нас якось не заходить.
— Думаю, ти не за адресою. Особисто я нікому нічого не обіцяв. І вимагаю поваги до своєї жінки. Це останнє попередження, Лєно. Не псуй собі й нам відпочинок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стань моїм першим, Адалін Черно», після закриття браузера.