read-books.club » Пригодницькі книги » Високий Мисливець 📚 - Українською

Читати книгу - "Високий Мисливець"

210
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Високий Мисливець" автора Альберто Войтєх Фріч. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 68 69 70 ... 72
Перейти на сторінку:
притулились до стін по обидва боки дверей, могли почувати себе у безпеці.

Отже, в усьому винен цей Мальгейрос? Він мертвий, але труна з його тілом ще стоїть на столі посеред кімнати. Тож нехай сам і боронить їх! Посіпаки підсунули стіл до дверей якраз у ту мить, коли з них випав великий круглий шмат деревини. Вони ледве встигли затулити труною отвір. Кулі влучали тепер у труну, і вона гуркотіла дужче, ніж досі двері. Та ось кулі почали бити і у віконниці? Страх серед ріуграндців — зброя, на яку найбільше розраховував Наувільйо, — переріс у шал, хоч досі жоден з обложених не був навіть поранений.

Раптом знадвору пролунав крик розпачу. Індіанці видерлися на дах фазенди і, ховаючись за його гребенем, прострілювали все подвір'я. Нажахані списоносці, що збилися вкупу, почули наказ:

— Хто хоче залишити фазенду, може вийти без зброї через задню хвіртку! Хто приховає зброю — дістане кулю!

Невдовзі біля хвіртки зчинилась штовханина; ще мить — хвіртку висадили, і двір спорожнів. На даху зачаїлися троє добре захищених вартових, а перегодя знову почався обстріл будинку. Тепер кулі били по завісах на дверях і на віконницях. Довго витримати цей свинцевий дощ вони не могли — кожен постріл був, наче удар молота.

Однак за будинком панувало затишшя. Хтось із списоносців визирнув у шпарину в задніх дверях. Здається, там спокійно: хвіртка в мурі висаджена, це шлях до втечі.

За мить подвір'я сповнилося людьми, але троє воїнів на даху негайно взяли під приціл хвіртку. Пройти було неможливо.

Ще раз пролунав наказ скласти зброю, і тільки після того, як він був виконаний, двір спорожнів знову. Таким чином «викачали» з будинку й решту списоносців, і всі вони опинилися за муром фазенди. Жоден з них не був поранений, але не мав зброї. З усіх боків їх оточували вершники Байджокігі, спрямувавши на них рушниці й гвинтівки. Трохи пізніше до них приєдналися старі воїни Наувільйо. Останній постріл висадив двері, що, захитавшись, випали на подвір'я. В будинку не лишилося нікого. Можна було не витрачати більше набоїв.

Юрба полонених почала потроху вирівнюватись у колону. Індіанці застосували до них той самий спосіб, за допомогою якого переганяли спійману дику череду. Квадрат, стиснутий з обох боків вершниками, видовжився у прямокутник. Спершу він рухався повільно, потім швидше і швидше, аж доки полонені не змушені були бігти. Цілі дві доби вдень і вночі індіанці гнали напасників на південь, поки не добулися до парагвайського кордону, де й покинули їх, суворо наказавши не потикатися більше на їхні землі, якщо не хочуть наскочити на сторожові пости.

З півночі до Барранко Бранко підходила канонерка. Щоб швидше пристати, капітан наказав відчепити буксировану баржу з солдатами. Караї Пуку зустрів канонерку біля берега.

— Ви прибули на свято, коли частування вже скінчилося, — мовив він, — але все ж таки вчасно, щоб скласти протокол, що в бою Мальгейроса з індіанцями не пролилася нічия кров.

Офіцери зійшли з військового катера і, не приховуючи цікавості, оглянули сліди бою. Переступивши через висаджені двері у вітальню-передпокій, вони побачили, що вхід заставлений столом з розстріляною труною.

— Це все, що лишилося від Мальгейроса, який сам себе отруїв.

Офіцери скинули кашкети, і комендант поважно промовив:

— Він, одначе, не заслужив такого кінця.

Караї Пуку не скинув свого капелюха, оздобленого перами чаплі. Вияв шани до поганої людини, хай і мертвої, був йому не до душі.

— Мальгейрос заслужив тяжчої смерті, — різко мовив він. — Хай би спочатку побачив розгром цих найманих убивць і пережив разом з ними передсмертний жах!

— Ви надто жорстокий, Караї.

— Тільки боягуз не прагне відплатити за зло, — сказав скоріше собі самому Караї Пуку, не усвідомлюючи, мабуть, що повторює зміст слів великого вождя Наувільйо. — Під час нашої останньої зустрічі, — звернувся він уже до офіцерів, — я обіцяв вам при нагоді продовжити свою розповідь. Тоді я не скористався вашими запросинами на палубу канонерки, але сьогодні охоче прийму вашу гостинність. Я заслужив її. Адже завдяки тій контрабанді, яку ви тоді дозволили провезти, мені пощастило зробити так, що все відбулося без кровопролиття.

— А от тепер, Караї, ви занадто м'який. Хоч ваш вчинок і можна назвати гуманним, проте не знаю, чи було це розумно. Але швидше на палубу! Стрілянина вщухла, і з Олімпо сюди їде цілий гурт цікавих. Не люблю, коли біля мене юрмляться цивільні з того берега.

— «Не знаю, чи було це розумно…» — довго^лунало у вухах Караї — і то були пророчі слова.


ЕПІЛОГ

Чи треба розповідати далі?

Чи треба писати про те, як кільком убивцям з Ріу Гранді ще до атаки індіанців на фазенду пощастило непомітно вислизнути в ліс, як вони нишком пробралися крізь кільце індіанців, а потім напали на покинуте село Наліке?

Чи треба писати, що в селі вони знайшли тільки пораненого Апакама і Очопану, яка не втекла до лісу, бо не хотіла залишити свого чоловіка?

Чи треба писати про те, що індіанці, повернувшись, побачили Очопану посадженою на палю і що у неї ще лишилася сила сказати, хто замучив її і підступно вбив пораненого? Чи треба писати, що Альваро остаточно розгнівався на своїх добрих духів, що його повністю перемогли злі духи і він приєднався до тих, хто кинувся переслідувати злочинців, відпущених по-доброму з фазенди? Чи пре те, що вже жодного з тих напасників ніхто й ніде більше не бачив — хіба що грифи могли щось знати про них…

Чи, може, про те, що Альваро і кілька солдатів, яким командир дав відпустку й таємне розпорядження, повернулися смутні та мовчазні і навіть командирові, незважаючи на суворий наказ доповісти про все, не хотіли розказати, що вони робили на півдні, коли кинулися по сліду вбивць?

Чи, зрештою, про те, як я зустрівся з Хосе Фернандесом та кількома

1 ... 68 69 70 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Високий Мисливець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Високий Мисливець"