Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Сашко? — я спросоння здивувався. Потім побачив переляк. — Що трапилося?

— З вами поговорити хочуть, — тихо прошепотів хлопець.

— Хто?

— Одна людина. Вона чекає у трактирі, через дорогу.

— Ти його знаєш?

— Це Червень. Він знає все про моїх батьків і про мене. — Сашко ледь не плакав. — Поговоріть із ним, будь ласка.

— Добре, не хвилюйся. Що за Червень?

— Він дуже небезпечний. — На очах у хлопця виступили сльози.

Я підвівся, побачив на стільці поруч новий костюм. Із повним гаманцем і зарядженим браунінгом. Піклувався про мене Бенціон Менделевич. Одягнувся, вийшов, сказав, що пообідати. Сашко пішов зі мною, до дверей трактиру. Там було повно людей. Не схоже, щоби щось там мені загрожувало.

— Він у крайньому кабінеті сидить. Сам наче, — прошепотів Сашко.

— Залишайся тут. Як щось трапиться, біжи до лікарні по охорону. Зробиш?

— Так!

Підійшов до кабінету, постукав. Мені відчинив чоловік років п’ятдесяти, у добротному костюмі. Невисокий, худий, із сивуватим волоссям. Він був у кабінеті сам.

— Добрий день, — привітався. — Заходьте, будь ласка.

— Із ким маю честь розмовляти? — поцікавився у чоловіка.

— Я — Червень, — відповів він. — У Синдикаті відповідаю за Кубань.

— Ну, хто я, ви, думаю, знаєте.

— Звісно, Іване Карповичу. Сідайте.

Ми підійшли до столу, сіли. Червень поклав руки на стіл. Щоб я бачив їх і не хвилювався. Сам він, здається, теж дуже хвилювався, але виглядав спокійно.

— Іване Карповичу, я не ходитиму манівцями, скажу прямо. — Червень подивився мені в очі. — Я представляю групу людей, яка зацікавлена в тому, аби майже монархічне правління Кріка в Одесі скінчилося.

Він говорив тихо і впевнено.

— Крік був одним із тих, хто створив нашу організацію — Синдикат, який контролює весь південь Росії від Дунаю до Волги. Крік зробив дуже багато для зростання і зміцнення Синдикату, але останнім часом його правління завдає дедалі більше шкоди. Акціонери Синдикату вирішили змінити керівництво. На жаль, мирного способу немає, ми змушені були проголосити війну. Ми б знищили Кріка: слава про його могутність суттєво перебільшена. Але нам не пощастило. Саме в той час, коли Кріка мусили знищити, ви приїхали до Одеси й зруйнували одразу кілька наших планів. Та ми не відступимо. Війну проголошено, і тут уже або ми Кріка, або він нас. Ніхто не відступить. Але це не ваша війна, Іване Карповичу. Ми нічого не маємо проти вас і не хочемо воювати з вами. Так, декого з моїх товаришів розлютило ваше втручання, що завдало шкоди нашим планам. Та я знаю, що так вийшло випадково. Ми просимо вас просто поїхати з Одеси. Ми готові компенсувати ваші незручності. Знаємо, що ви зверталися з якимось проханням до Кріка. Попросіть нас, і ми зробимо все якнайкраще. У нас значно потужніші зв’язки у владі, аніж у Кріка. Отже, ми хочемо вийти з цього клінчу з вами. Нам потрібен Крік, і ми його добудемо. А ось ви, Іване Карповичу, можете отримати все, що забажаєте. Просто за те, що виїдете з міста.

Червень подивився на мене. Я мовчав.

— Ми знаємо, що ви не зраджуєте. Але це ж не зрада. Ви не зобов’язувалися охороняти Кріка. Це його і наша війна, а не ваша. От ми і воюватимемо, а вам дамо спокій. Що ви про це думаєте?

— Я думаю от що. А раптом я наставлю зараз на вас пістолет і відведу до Кріка?

— Не відведете. — Він закрутив головою.

— Чому?

— Тому, що я радше кинуся під вашу кулю, ніж потраплю в полон до Кріка. Це війна, я готовий померти, але я не хочу тортур. — Червень спокійно й переконливо все пояснив. — Зрозумійте, що Крік — минуле, яке відчайдушно опирається, але неодмінно буде знищене. Крік не розуміє засад підприємництва, він думає не так про прибуток, як про різні ефемерні речі, честь та звичаї. І він не хоче розпочинати війн, щоб поширити вплив Синдикату. Він гальмує наш розвиток. То навіщо вам захищати його? Що ви хочете? Просто назвіть суму і ваші потреби. Ми їх задовольнимо.

Він зробив паузу. Так, я розумів, що це міг бути засланий козачок від Кріка. Перевірка. А міг бути й справжнім представником ворогів.

— То що ви думаєте?

— Я думаю, що незалежно від того, залишусь я в Одесі чи ні, пан Крік знищить вас. Ви почали війну, вам була потрібна швидка перемога, у вас був шанс її досягти. Але не вдалося. Тепер Крік рано чи пізно знайде вас і вб’є. Моя ж скромна персона тут ні до чого. Я поїду з Одеси, коли отримаю те, що попросив. У ваші війни я не ліз і лізтиму, але якщо мене чіпатимуть, я відповідатиму. Так було цього разу, так буде і далі.

Ми трохи помовчали.

— Сто тисяч рублів, — сказав Червень. — Сто тисяч рублів за публічний від’їзд із Одеси. Щоб про це написали газети.