Читати книгу - "Список Шиндлера"

у свіжій сорочці — такий собі вгодований молодий німецький магнат, який приїхав до Кракова продавати тканини, чи залізо, чи хімікати. Тільки дві деталі руйнували таку атмосферу позачасової люб’язності. У коменданта весь час коло правого ліктя лежав службовий револьвер, і до вітальні час від часу сонно забрідав то один, то другий пес. Ребекка бачила, як ці собаки на Аппельпляці розірвали інженера Карпа. Але іноді, коли собаки спали, солодко посопуючи, а Ребекка з Амоном обмінювалися враженнями від довоєнних поїздок на води до Карлсбада, жахіття зборів на пляці здавалися їй чимось далеким і неймовірним. Одного дня вона відчула себе достатньо впевненою, щоб запитати, чому він весь час тримає під рукою револьвер. Від того, що він відказав, у неї мурашки побігли по спині, коли вона схилилася над його рукою.

— Це на випадок, якщо ви мене раптом поріжете, — сказав Амон Ґьот.

Якщо їй були потрібні ще якісь докази того, що підтримувати світську бесіду про води і вчинити дикість — приблизно рівнозначні речі для Амона, то одного дня вона відчула це на собі, коли зайшла до коридору резиденції і побачила, як Ґьот тягне за волосся з вітальні її подругу Гелену Гірш. Гелена намагалася втримати рівновагу, її каштанове волосся виривалося з корінням, а Амон якщо на секунду послаблював хватку, то моментально знову вчіплявся в Геленині коси величезною доглянутою рукою. Ще одне красномовне свідчення з’явилося, коли одного вечора дівчина зайшла до вітальні, і тут де не взявся один із тих псів — чи то Рольф, чи то Ральф — стрибнув на Ребекку і, поклавши лапи їй на плечі, націлився зубами на її грудь. Ребекка, шукаючи очима по кімнаті, побачила вдалині Ґьота: той посміхався, розвалившись на канапі.

— Припини труситися, дурненька, — сказав він їй, — бо не зможу тебе врятувати від пса.

У той час, коли Ребекка займалася руками коменданта, він пристрелив свого чистильника взуття за неякісну роботу, повісив п’ятнадцятирічного ординарця Польдека Дересєвича на кільцях у своєму кабінеті за блоху, знайдену на одному з собак, і стратив свого слугу Лісєка за те, що позичив коляску і коня Бошеві, не спитавши. Однак попри все двічі на тиждень чарівна сирітка заходила до його вітальні й із філософським спокоєм брала в руки лапу страховиська.

Вона зустріла Йозефа Бау одного сірого ранку, коли художник стояв біля бауляйтунґу, тримаючи проти низьких осінніх хмар рамку з кресленням. Здавалося, його худе тіло ледве витримує цю вагу. Ребекка спитала, чи може йому допомогти.

— Та ні, — відповів він. — Я просто чекаю на сонце.

— Навіщо? — поцікавилася Ребекка.

Він пояснив, як кальки з кресленням нової будівлі притиснуті в рамці до світлокопіювального паперу. Якби сонце, казав Йозеф, було ледь-ледь яскравішим, то таємнича хімічна сполука перенесла б зображення з кальки на папір. Тоді він сказав:

— А може, ви станете моїм чарівним сонцем?

Гарненькі дівчата не звикли до чоловічої делікатності в Плашуві. Сексуальність тут отримувала грубий імпульс від звуку автоматних черг на Хуйовій-Гурці, від страт на Аппельпляці. Уявіть собі, приміром, день, коли в когось у партії робітників, які ходили на кабельний завод до Велички, було виявлено курку. Амон на Аппельпляці шаленіє: курку в торбі виявили перед брамою табору під час перевірки на місці.

— Чия торба?! — вимагає пояснень Амон. — Чия курка?!

Оскільки ніхто на Аппельпляці ні в чому не зізнається, то Амон забирає гвинтівку в одного з есесівців і стріляє у першого в’язня в шерензі. Куля, пробивши його тіло, валить і того, хто стояв позаду. Усі й далі мовчать.

— Як же ви любите одне одного! — реве Амон і наміряється стріляти в наступного.

З шеренги виступає чотирнадцятирічний хлопчик. Він тремтить і плаче.

— Я можу сказати, хто приніс курку, — каже він комендантові.

— І хто ж?

Підліток показує на одного з убитих і кричить:

— Він!

На диво всьому Аппельпляцу, Амон йому вірить, він закидає голову і скептично сміється: такий вираз обличчя буває в деяких шкільних учителів. Оці люди… вони що, не розуміють, що в них немає майбутнього?

Після такого в години вільного пересування між сьомою і дев’ятою вечора більшість в’язнів розуміли, що для неквапливого залицяння часу немає. Воші, які позаводилися на лобку і під пахвами, перетворювали будь-які церемонії на пародію. Молоді чоловіки просто оволодівали дівчатами. У жіночій частині табору ходила пісня, в якій незайману героїню питали, чому вона зв’язала себе і для кого себе береже.

На «Емалії» атмосфера була не така відчайдушна. В емалевому цеху серед верстатів були ніші, які створювали умови для тривалого любовного побачення. У переповнених бараках розподіл на чоловічу і жіночу частини був суто теоретичним. Відсутність постійного страху, ситніші харчі — це все створювало менш гарячкову атмосферу. До того ж Оскар і далі не пускав есесівський гарнізон усередину без свого особистого дозволу.

Один із в’язнів згадує, що відбувалося в разі, якщо якась офіційна особа з СС вимагала доступу на територію. Поки есесівець ішов сходами, Оскар натискав особливу кнопку у своєму кабінеті, яка вмикала дзвінок на території табору. Це був сигнал, по-перше, негайно загасити всі заборонені цигарки, якими Оскар регулярно наділяв працівників («Сходіть до моєї квартири, — майже кожного дня казав директор комусь із цеху, значущо підморгнувши, — і наповніть оцей портсигар»). По-друге, чоловіки й жінки, почувши дзвінок, мали повернутися на ті нари, які за ними записані.

Ребекку зненацька заскочила оця пам’ять про зниклу культуру: в Плашуві вона зустріла молодого чоловіка, який залицявся до неї так, наче вони сиділи в цукерні на Ринку. Наступного ранку, коли вона спустилася сходами з кабінету Штерна, Йозеф показав їй своє робоче місце. Він креслив плани нових бараків.

— А який номер твого бараку, і хто там Älteste (староста)?

Ребекка відповіла з належною скромністю. Вона на власні очі бачила, як Гелену Гірш тягають за волосся по коридору, і знала, що сама загине, якщо раптом шкрябне шкіру на пальці Амона. Але цей юнак повернув їй дівочу сором’язливість.

— Я прийду і поговорю з твоєю матір’ю, — пообіцяв Йозеф.

— У мене немає матері, — сказала Ребекка.

— Тоді я поговорю з Älteste.

Оце так залицяння — він питає згоди старших, ніби життя і часу вистачить на все. Це був настільки фантастичний і галантний кавалер, що вони навіть ще не цілувалися. А пригорнути одне одного як слід їм вдалося якраз у домі Амона. Це було після сеансу манікюру. Отримавши від Гелени мила і гарячої води, Ребекка крадькома пробралася на верхній поверх, порожній через іще не завершений ремонт, щоб там