Читати книгу - "Список Шиндлера"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Поставити питання, що подумав суворий Амон Ґьот, коли світло згасло, було б нечемністю щодо міфу. Може, саме в той момент він був п’яний або того вечора десь гостював. Виникає і питання, чи то Плашув вистояв, бо генерала Шиндлера ввело в оману погане освітлення і випите, чи то табір залишили, бо в ньому було зручно утримувати людей у ті тижні, коли велика станція Аушвіц-Біркенау була переповнена. Але ця історія більше говорить про те, чого люди очікували від Оскара, ніж про жахливий плашувський табір чи кінець більшості тих, хто до нього потрапив.
А поки СС та Інспекція з озброєння розглядали варіанти майбутнього того табору, Йозеф Бау — молодий краківський художник, з яким Оскар згодом близько познайомиться, — до нестями закохався в дівчину на ім’я Ребекка Танненбаум. Бау працював у будівельному управлінні табору креслярем. Він був серйозним хлопцем із характерним для митця чуттям долі. Йозеф, можна сказати, втік до Плашува, бо в гетто ніколи не мав правильних документів. Оскільки він не володів таким фахом, який міг придатися на фабриках у гетто, то хлопця переховували мати й друзі. Під час ліквідації в березні 1943 року він утік за стіни гетто й пристав до колони працівників, що прямували до Плашува. Адже у Плашуві було місце новій промисловості, відсутній у гетто. Будівництво. У тій самій похмурій будівлі, де був і кабінет Амона, працював над своїми кресленнями Йозеф Бау. Він був протеже Іцхака Штерна, і Штерн згадував його в розмові з Оскаром як вправного кресляра і людину, яка, принаймні потенційно, зможе допомогти з підробкою документів.
Йозефу пощастило не дуже потрапляти на очі Амонові, бо юнак мав вигляд природно чутливої людини, а саме такі викликали в коменданта непереборне бажання схопитися за револьвер. Кабінет Бау був розташований в іншому кінці будівлі, далеко від Ґьотового. Дехто з в’язнів працював на першому поверсі поблизу комендантового кабінету. Були серед них закупівельники, конторські службовці; був стенографіст Мєтек Пемпер. На долю цих людей випадав не тільки ризик несподівано спіймати кулю, а й просто дикі видовища. Наприклад, Мундек Корн, який до війни відповідав за закупівлі в низці дочірніх компаній Ротшильда, а тепер займався постачанням тканини, водоростей, деревини й заліза для цехів Плашува, мав працювати не лише в тій самій будівлі, а й у тому самому крилі, де розташовувався кабінет Амона Ґьота. Одного ранку Корн підвів очі від столу і побачив за вікном, на другому боці Єрусалимської, коло бараків СС, хлопчину років двадцяти, свого краківського знайомого; той мочився біля одного зі штабелів деревини. І тут з вікна туалету в кінці крила висунулися дві м’ясисті руки в білосніжних рукавах. У правій був револьвер. Пролунали два швидкі постріли, щонайменше один з них пробив юнакові голову і кинув його на купу дерева. Коли Корн знов озирнувся на вікно туалету, одна з білих рук, вільна, зачиняла вікно.
На столі Корна того ранку були заявки з власноручним підписом Амона, нерівним, але притомним. Очі Корна переходили від того підпису до мертвого тіла з розстібнутими штаньми біля штабелів. Він не тільки питав себе, чи справді щойно оце бачив. Він відчував у методах Амона моторошно притягальну концепцію. Убивство — це щось ніби похід до туалету, звичайна, періодична річ між підписуванням документів. То, може, будь-яку смерть тепер слід, як це не жахливо, сприймати як буденність. Йозеф Бау, як видається, не піддавався такому радикальному впливу. Оминули його й чистки адміністрації на першому поверсі посередині і в правому крилі. Усе почалося з того, що Йозеф Нойшель, протеже Ґьота, поскаржився коменданту, що дівчина в одному з кабінетів отримала шкірку від шинки. Амон у гніві побіг вниз зі свого кабінету. «Зажерлися!» — репетував він. Тоді він розділив усіх у кабінеті на дві шеренги. Корнові це здалося схожим на сцену зі школи на Подґужі: дівчата в другій шерензі були настільки знайомі йому, вони походили в подґужських родин, виросли разом із ним. Десь так учитель ділив клас: хто піде дивитися пам’ятник Костюшкові, а хто — музей на Вавелі. Насправді ж дівчат із другої шеренги просто з-за столів повели на Хуйову Ґурку і через ту засохлу шкірку від шинки розстріляли люди якогось із загонів Піларжика.
Хоча Йозеф Бау не потрапляв у такі страшні пригоди у своєму кабінеті, ніхто б не міг сказати, що його життя в Плашуві було безпечним. Але його обраниці випали більш ризиковані випробування. Ребекка Танненбаум була сиротою, хоча в єврейському Кракові, де ледь не в кожного була сила-силенна родичів, її не позбавляли уваги добрі дядечки й тітоньки. Ребекка мала дев’ятнадцять років, була мила на лице й зграбненька. Дівчина добре розмовляла німецькою і була приємною й доброю співбесідницею. Нещодавно вона почала працювати в управлінні Штерна за Адміністрацією, на віддалі від сфер безпосередньої божевільної дії коменданта. Але в будівельному управлінні вона робила лише половину своєї праці. Ребекка була манікюрницею. Щотижня вона працювала з руками Амона; доглядала вона й руки Лео Йона, доктора Бланке і його коханки, грубої Аліси Орловскі. Взявши руку Амона, дівчина відзначила, що в коменданта довгасті й красиві долоні, з довгими, вузькими біля кінчиків пальцями — аж ніяк не руки товстуна і, безумовно, не дикуна.
Коли до Ребекки вперше прийшов в’язень і викликав її до гера коменданта, дівчина кинулася тікати між столами до чорних сходів. Посланець біг за нею і кричав: «Ради Бога, не треба! Він же мене покарає, якщо я тебе не приведу!»
Тож Ребекка пішла за ним на віллу Ґьота. Але перш ніж підійматися до вітальні, спочатку Ребекка спустилася до смердючого підвалу (то була перша резиденція Ґьота, і підвал був виритий у ґрунті старого єврейського цвинтаря). Там, у могильному підземеллі, Гелена Гірш прикладала примочки до синців.
— Ти вскочила в халепу, — відзначила Гелена. — Але просто роби свою справу, а там побачиш. Тут більш нічого вдіяти не можна. В одних людей йому професіоналізм подобається, в інших — ні. А коли прийдеш, дам тобі тістечко і трохи ковбаси. Тільки не бери їжу просто так, спочатку мене спитай. Дехто бере не питаючи, то я навіть не знаю, де маю покривати нестачу.
Амонові таки сподобався професійний підхід Ребекки, як вона щебетала по-німецьки про його пальці. Можна було уявити, що це знову готель «Краковія», а Амон
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Список Шиндлера», після закриття браузера.