Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

III. Пошуки і Втілення

1

Як ми вже знаємо, 1918 року Чарльз Ворд уперше дізнався про те, що Джозеф Кервен був його прародичем. Тож не дивно, що він одразу ж вельми зацікавився усім, що мало бодай якийсь стосунок до минулої таємниці; будь-яка невиразна згадка про Кервена, яку він відшуковував, ставала для нього, нащадка Джозефа Кервена, життєво важливою. Та й кожен захоплений своїм заняттям і наділений живою уявою дослідник генеалогії на його місці почав би ретельно й систематично збирати інформацію про Кервена.

На початку своїх пошуків Чарльз не вирізнявся особливою таємничістю, так що навіть доктор Ліман вагається, чи можна відносити до періоду божевілля юнака час, що передував кінцю 1919 року. Він вільно говорив про все з батьками — хоча його мати й не була у захваті від такого родича, як Кервен, — та з працівниками різних музеїв і бібліотек, які відвідував. Звертаючись до окремих родин щодо записів, які могли в них зберігатися, він ніколи не приховував предмета свого зацікавлення і поділяв їхній дещо жартівливий скептицизм стосовно старих авторів щоденників та листів. Він ніколи не приховував, що страшенно хотів би довідатися, що ж насправді трапилося півтораста років тому на потаксетській фермі, руїни якої йому так і не вдалося відшукати, і ким насправді був Джозеф Кервен.

Коли Чарльз натрапив на щоденник Сміта і знайшов лист від Джедедаї Орна, він вирішив відвідати Салем і пошукати якихось відомостей про ранню діяльність Кервена і його тамтешні зв’язки, тож вирушив туди на великодні канікули 1919 року. Його тепло прийняли в Інституті Ессекса, який був йому добре відомий із попередніх візитів до цього чарівного старого міста з обваленими пуританськими шпилями і розсипом двосхильних дахів, і там він знайшов досить багато інформації про Кервена. Він дізнався, що його предок народився у Новому Салемі, який тепер називався Денверзом, за сім миль від міста, вісімнадцятого лютого (за старим стилем[123]) 1662 чи 1663 року; що він утік на море у п’ятнадцятирічному віці, не з’являвся вдома дев’ять років, а коли повернувся, то говорив, одягався і поводився, наче уроджений англієць, і вже надовго поселився у Салемі. На той час він мало спілкувався з родиною, натомість більшість часу проводив за дивними книжками, які привіз з Європи, та з незвичними хімікаліями, які йому доставляли кораблями з Англії, Франції та Голландії. Деякі його вилазки в сільську місцевість стали предметом цікавості тамтешніх мешканців, і про них перешіптувалися, пов’язуючи їх із дивними чутками про багаття, що горіли ночами на пагорбах.

Єдиними близькими друзями Кервена були такий собі Едвард Гатчинсон із Нового Салема та ще Симон Орн із Салема. Їх часто бачили за розмовами про громадські справи, і вони нерідко навідували один одного. Гатчинсон жив у будинку під лісом, і вразливим людям не дуже подобалися звуки, які там чулися ночами. Подейкували, що він приймав дивних візитерів і що світло в його вікнах часто змінювало колір. Знання, які він виявляв стосовно давно померлих людей і давно забутих подій, були сприйняті як однозначно нездорові; він зник якраз на початку відьомського переполоху, і більше про нього й не чули. Джозеф Кервен тоді також залишив місто, та скоро стало відомо, що він оселився у Провіденсі. Симон Орн мешкав у Салемі до 1720 року, аж поки його надто довготривала молодість не почала привертати загальну увагу. Тоді він також зник, але тридцять років по тому його син — точна копія батька — повернувся і заявив свої права на спадщину. Його клопотання задовольнили на підставі документів, написаних добре знаною рукою Симона Орна, тож Джедедая Орн мешкав у Салемі аж до 1771 року, коли деякі листи від громадян Провіденса до преподобного Томаса Барнарда та інших салемців призвели до того, що він тихо зник у невідомому напрямку.

Деякі папери цих дивних персонажів та свідчення про них зберігалися в Інституті Ессекса, судовому архіві та міському реєстрі і містили як звичайні відомості про права на землю та торгові рахунки, так і загадкові уривки провокативнішого характеру. Чотири чи п’ять згадок про них було у стенограмах судів над відьмами, як‑то від певної Хевці-Ваг Лоусон, яка 10 липня 1692 року засвідчила перед присяжними та суддею Готорном, що «чотиридесять Відьом та Темний Чоловік мали звичай стрічатися в Лісах поза домом пана Гатчинсона», та такої собі Еміті Гоу, яка 8 серпня на процесі у судді Джедні заявила, що «Пан Дж. Б. (преподобний Джордж Берроуз) тієї Ночі наклав Мітку Дябела на Бриджет С., Йонатана Е., Симона О., Деліверанс В., Йозефа К., Сусану П., Мегетавіл К. та Дебору Б.». Там також зберігався каталог дивної бібліотеки Гатчинсона, яку знайшли після його зникнення, і авторський незакінчений рукопис із дивним шифром, якого ніхто не міг розтлумачити. Ворд замовив собі фотокопію рукопису, і коли її доставили, почав час від часу працювати над нею. Після серпня його робота над шифром значно пожвавилася, та, судячи з його розмов та поведінки, немає причин стверджувати, що він знайшов відгадку раніше, ніж у жовтні чи листопаді. Втім, він ніколи не розповідав, чи вдалося йому розгадати шифр.

Та найбільший інтерес викликали матеріали про Орна. Вордові не знадобилося багато часу, аби, спираючись на ідентичність почерку, підтвердити те, що він уже виявив у листі до Кервена, — а саме, що Симон Орн і його нібито син насправді були тою самою особою. Як Орн написав до свого товариша, у Салемі було небезпечно провадити надто довге життя, відтак він вирушив на тридцять років у подорож за кордон і прибув, аби повернути своє майно, але вже представником нового покоління. Вочевидь Орн був досить обачним, аби знищити більшість свого листування, але 1771 року небайдужі громадяни знайшли і зберегли кілька листів і документів, які їх вельми спантеличили. Там були незрозумілі формули й діаграми, намальовані ним та ще кимось. Деякі з них Ворд ретельно перемалював, а з деяких замовив фотокопії. Він також знайшов один дуже загадковий лист і, зіставивши його з іншими документами з міського реєстру, визначив, що почерк належав Джозефові Кервену.

Хоча під цим листом не стояло дати, та він точно був не тим, на який прийшла відповідь Орна, що її конфіскували у Провіденсі; інтуїтивно Ворд вирішив, що його було написано не пізніше 1750 року. Не буде зайвим навести тут повний текст як приклад стилю письма того, чия історія була такою темною і жахливою. Адресата він називає «Симоном», та це ім’я весь час перекреслюється (Ворд не міг визначити, хто саме його перекреслював — сам Кервен чи Орн).

Провіденсъ, I. Мая (Ut. vulgo)[124]

Брате: —

Мій почтивий Старый друже, хай Славиться вовіки Той, Кому ми служимо заради вѣчной Сили. Я саме натрапив на Те, що й тобѣ варт знати, стосуючися Меж Дозволенного і що з тим діяти. Я не имам наміру послідувати по твому приміру і покинути город через свій Вѣк, ибо Провіденсъ не такий проразливий, як Массачусетс-Бей, не полює на