Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

- О-о-о, просто, коли ми з ним познайомились я показала свої кігтики і не була надто приємним співрозмовником, тому він вирішив, що я схожа на рись. - Промовила я так, наче такі речі відбувались в моєму житті щоденно.

- Ну, це мило, принаймні, не піранія, - знову засміялась вона.

- Ага. - На телефон прийшло повідомлення, де Данило цікавився цитую: «Де тебе носять чорти цього разу?» і я зрозуміла, що час закінчувати все це і поспішати нарешті додому. - За мною приїхали, дякую тобі за розмову, ти дуже хороша дівчинка, подумай над тим, що я тобі сказала.

- Обіцяю, що подумаю, дякую. - Вона підійшла до мене і легенько обійняла мене, щоб не зачепити випадково кавою.

Повертаючись до палати за речами, я думала про все, що зі мною відбулося за останні місяці. Я мала б бути наляканою і нерішучою, можливо, навіть вбитою горем після новин, про можливе безпліддя, проте все навпаки, я радію кожному прожитому дню. Що зі мною не так? Можливо, я збожеволіла? Але аналізуючи всі ці обставини, я розумію, що мені досі є заради кого жити і все це не варте того, аби замикатись в собі. Звісно, приємного в моєму викраденні було мало, але зараз я тут, так, мною користувалися, мене били. Гіршого бути не може, ніж жінка, якою користувались проти її волі, але краще жити з думкою про майбутнє, ніж кожного разу згадувати ті моменти. Я згадала маму, це те, що мене ранило найбільше. Дізнатися, що ти не потрібна власній матері, а бізнес батька-покидька - для неї стоїть на першому місці. Ну, ні, це буде так, як я вирішу.

Біля палати вже стояв Данило, він, мабуть, навіть не був вдома, щоб переодягнутись. Адже стояв він в костюмі, і вираз його обличчя зараз говорив мені про те, що я точно отримаю прочухана.

- Де тебе знову носило? - Прогримів він, як грім серед ясного неба. - Я чекав на тебе.

- І чого то кричати так? - Я притягнула його до себе і ніжно поцілувала, проте цей бовдур засунув свої руки в моє волосся, і тепер поцілунок був геть не ніжним. Це була пристрасть і безсоромність. Він поїдав мене, вперше за довгий час, він насолоджувався мною в своїх руках. Я розірвала цей поцілунок, аби зробити вдих і глянути в його очі. - Ти переживав, я знаю, я всього лише вийшла прогулятися, бо чекати тебе тут було не надто весело.

- Ти навіть уявити собі не можеш, як сильно я непокоївся, рисеня. - Він говорив тихо, гортанно, але в його голосі я чула страх, і він був спрямований на мене. - Ти готова їхати?

- Так, речі вже спаковані, вони в палаті. - Я хотіла вже зайти взяти їх, але Данило мене випередив, і вже за хвилину взяв мене за руку, щоб повертатись додому.

- Тоді поїхали, рисеня. - Я міцніше охопила його руку і кивнула в знак згоди. Час додому.

Ми вийшли з приміщення лікарні і мене охопила радість, від того, що нарешті я зможу жити так, як було до цього довбаного викрадення. Повернутися на роботу, з’їздити до дітей в дитячий будинок і розібратися з тим бізнесом, який тепер належав мені. Данило відчинив мені двері своєї тесли, і я моментально була окутана запахом мускусу і шоколаду, аромат мого чоловіка. Я пристебнула пасок безпеки і готова була вже відправлятись до себе додому, проте цей чоловік навіть не думав мене відвозити в мою квартиру. Він вів машину легко і без жодних закидонів. Мені подобалась в ньому ця холоднокровність і виваженість, бо я знала, що коли справа стосується мене, він теплий і піддатливий чоловік.

- Куди ми їдемо? Це швидше дорога до тебе, а не до мене. - Я сиділа дивилась на цього чоловіка, а він тільки кинув погляд на мої ноги, які виглядали з-під сукні.

- До мене. - Це все, що він мені сказав. Я хотіла його тріснути, чесне слово, що за окунь.

- Ти знущаєшся? Я могла викликати таксі і поїхати додому, натомість чекала тебе, щоб поїхати до тебе?

- Ти не могла б викликати таксі. І ти не поїдеш до себе, тому що на сьогодні у нас є плани. - Він говорив, як робот, який знає, що за чим буде далі. - Рисеня, не хвилюйся, я згодом відвезу тебе в одне місце, після якого, якщо ти захочеш, повернешся до себе. Сумніваюся, що надовго, але все одно, я не буду тебе тримати в себе дома проти твоєї волі, ти як ніхто знаєш це.

- Данило, я знаю, що ти не такий і я не тому хвилююсь. Просто вдома в мене всі речі, а у тебе з моїх речей тільки зубна щітка і гель для душу. - Він не розумів моїх слів. - Розумієш, щоб жити в тебе, мені потрібно зібрати все необхідне.

- Ну тоді ми організуємо і все перевеземо, в цьому немає ніякої проблеми. - Я не стала з ним сперечатися, адже це марна справа. - То які у нас плани?

Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!