Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Загалом на пошуки хоча б якоїсь корисної інформації у нас пішло більше двох тижнів. Ми перебрали майже усі книги в бібліотеці. Незнаю скільки б часу це зайняло у мене одного. Все ж таки коли є помічник, хоча б один, це вже спрощує процес пошуку. Ніколи не думав, що це настільки складно.

І то зі знайденого були загальні положення та рідкісні настанови з використання дару. Я мало не бився головою об стінку, через нестачу такої життєво необхідної інформації. І з кожним днем провалених пошуків моя віра, у власні сили та правильність обраного способу пошуку, невпинно гасла.

Не можу повірити, що ніхто з власників, подібного до нашого, дару не вів щоденник із записами про свої особливі здібності. Це ж для самого себе корисно робити нотатки пройдених етапів з вивчення своїх можливостей.

Коли ж моя впевненість уже сягала позначки нульового рівня, Северин приніс мені дуже цікаву та незвичну книгу. Вручив мені у руки зі словами досади.

- Тут не книга, а суцільний ребус. Поглянь, може ти хоча б розберешся про що тут написано, а то для мене якась нісенітниця суцільна.

Ця книга вражала, тим що написана вона була у хаотичному порядку, чіткого плану там взагалі не споглядалося. Таке враження, що хтось навмисне взяв усі глави склав разом, а потім подібно до колоди карт перемішав і в довільному порядку запхнув у книгу зі словами: " а яка різниця, номерів сторінок немає, а кому потрібно - сам розбереться".

Я вже було хотів відкласти її убік, не час ребусами займатися, але мої очі зачепилися за знайомий термін, який вихопив випадково у цьому каламбурі. Якби не згадка про "мандрівника душі", точно закинув на найвищу полицю до кращих часів.

"Мандрівник душі відчує заспокоєння своєї буремної душі уздрівши якір свій. В бурхлих водах він його зустріне. Той же якір не дасть втонути у його думках непевних та хитких. Він витягне його з глибин глухих та темних. Додасть ковток живильного повітря. Вгамує спрагу. Дозволить дрейфувати на аквамариновій водній гладі, доки на сушу не потягне за собою. А там і в світ свій поверне, до сонця ясного земного..."

Хмм... А цікавий опис. Щось він мені нагадав. 

Схожі порівняння кидала Ліза, при розповіді про час у мареннях. Вона тоді також говорила про аквамариновій хвилі, в яких вона раз по раз так і поринала, а мій голос її витягував на зовнішні, за ковтком повітря, доки не витяг на сушу, а потім і зі світу марень та подорожей духом.

- Так, це саме те що я шукав... - пробурмотів собі під ніс.

- То ми будемо розбирати цей ребус? - вивів із задумів голос Северина.

Чи я надто голосно міркував? Чи мій протеже був неподалік? Але він відразу підскочив до мене, із якимось шаленим блиском у своїх темних очах, таких далеких та до неможливості схожих на темні вири моєї коханої. 

Цим завзяттям та шаленством ще більше нагадав мені мою кішечку. Вона також подібним чином реагувала на нові можливості щось утнути, та бодай ребуси чи кросворди розгадати.

Мені навіть довелося струснути головою, щоб скинути це дивне заціпеніння. Настільки я застиг від несподіванки та схожості.

Ні, так і до божевілля недалеко. 

Мені неодмінно потрібно чим швидше її знайти. Інакше мій дах поїде та помахає на прощання ручкою. Та що там, у мене таке враження, що він уже рушає в подорож без можливості на повернення.