Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Поліна сконцентрувалася на відчуттях. Що вона має відчути, коли магія повернеться? Поки лише трохи паморочилося в голові — і все. Ворон чіпко тримав поглядом — не давав розслабитись, але раптом відпустив.

— Сюди йдуть, — сказав тихо.

— Хто?

— Не видавай мене. Він не повинен знати. Обіцяєш?

— Обіцяю, — відповіла Поліна, до кінця не розуміючи, кому і що саме вона не має розповідати. Але зраджувати Ворона в жодному разі їй не хотілося.

— Ми не встигли завершити ритуал. Магія ще не розпечатана. Продовжимо пізніше. Я сам тебе знайду. Більше не ходи сюди. Гаразд?

— Добре. А коли ми продовжимо?

— Коли нічне світило буде у повній фазі.

Це за кілька днів. Поліна вже трохи розібралася у місцевому календарі. На відміну від земного місяця, що триває 28 днів, у цьому світі нічне світило швидше змінювало фази.

— Але ти встиг хоча б трохи пробудити дар?

— Можливо.

Поліна усміхнулася — хоч щось. Проте Ворон був не надто оптимістичний:

— Не до кінця завершений ритуал може принести сюрпризи. Будь готова до будь-чого.

До сюрпризів останнім часом їй не звикати.

— Він уже близько. Я змушений зникнути, — Ворон зняв з плечей Поліни свій плащ і накинув на себе. Весь цей час він був серйозним, але останню фразу промовив з якоюсь багатозначною усмішкою: — Ненудної ночі.

Поліна не могла зрозуміти, як він здогадався, що сюди хтось іде. Вона не чула кроків. Повернула голову у бік входу в зал і спробувала роздивитися щось у темряві — нічого не помітила.

— То хто сюди йде? — адресувала питання Ворону, але коли перевела погляд туди, де щойно стояв маг, виявила, що його немає.

Ворон у своїй звичній манері зник безшумно і безслідно незбагненним чином. Куди він подівся? Адже тут немає іншого виходу. Загадка. Втім, уже за кілька хвилин зовсім інші думки замайоріли в голові — Поліна помітила, як до зали заходить чоловік.

О ні! Король! Поля чомусь думала, що це виявиться незнайомець — якийсь шпигун, приставлений Тайлером слідкувати за нареченою. У неї був шанс вийти сухою з води, якби це справді був наглядач «нареченого» — вона б якось викрутилася. Але король — той чоловік, з ким жартувати не варто. І чому він не залишить її в спокої? Що за радість йому переслідувати Поліну? Адже він ніби повірив їй після її відповідей на Сфері Гольца. Та й взагалі він монарх, далася йому така дрібна сошка.

Король наближався рішуче, зі своєю грізною незворушністю, що доводить до тремтіння. З кожним його кроком у Поліни все швидше розганялося серце. Що ж робити? Їй хотілося зникнути подібно до Ворона, але таким фокусам вона не була навчена. На думку спала дурна ідея — втекти. Поліна навіть уявила, як вона гасає по залі, а за нею женеться король. Наздоганяє і… Що б він зробив? Придушив своїми дужими руками?

Звичайно, нікуди вона не побігла, а лише інстинктивно почала задкувати до стіни, і коли король наблизився, вона вже спиною впиралася в кам'яну поверхню. Все. Відступати нема куди. Попалася.

Він стояв упритул. Чоловік-гора. Сильний і пекельно злий. Світло смолоскипа робило риси його обличчя різкими, карбованими, владними і... нестерпно гарними. Він затулив собою весь світ. Куди не спрямуй погляд, бачиш тільки його. Тоді краще дивитися прямо в очі. Вона сміливо підвела голову. Ох, там сіра сталь. Холодна та обпікаюча. Вирувала так, що пробирало до кісток. Плавила, палила. Який він гарячий, небезпечний. Поліні слід тремтіти від страху. Вона й тремтіла, але не лише страх був тому причиною. Прийшло несподіване усвідомлення — цей чоловік її вабить. У ньому дуже багато глибинного, чоловічого, що змушує відчувати хвилювання від його близькості, будить гріховні недоречні бажання, давно забуті через непотрібність. Який непідходящий час та місце, щоб відчути в собі жінку.

— Що ви тут робите? — чоловіча долоня вперлася в стіну біля голови, ще більше обмежуючи Поліні простір.

— Нічого, що могло б викликати ваш гнів, — Поліна постаралася говорити стримано та твердо.

Відповідь королю не сподобалася. Він навис ще більше.

— Я втомився від вашої брехні.

Ох, як він близько. Як заважає думати його погляд.

— Влаштуйте ще одну перевірку на Сфері Гольца. Я готова заприсягтися, що всі мої дії продиктовані лише бажанням вижити. Я нікому не бажаю зла. І тим паче вам.

Лопотіння Поліни не заспокоювало короля. Грозові сполохи в очах ставали дедалі яскравішими.

— На Сфері Гольца? Хочете сказати, що не знаєте, як вона працює? Одна людина не може принести на ній понад три клятви. Ви вже вичерпали її ресурс. Чи не тому так сміливо погоджуєтеся на нову перевірку?

Так ось чому Сфера потьмяніла, коли Поліна відповіла на три запитання короля. І оце в них вважається сильний артефакт? Навчалися б у землян. Земний детектор брехні багаторазовий. Господи, про що Поліна думає?

— Елайзо, я чекаю відповіді. Чому ви тут? І краще вам не зволікати з зізнанням, — у голосі короля звучали крижані нотки погрози. Друга його долоня опустилася з іншого боку від голови Поліни.

Ну ось вона остаточно в його полоні. У повній його владі. Поліна навіть ворухнутися не може — між їхніми тілами не залишилося простору. Груди короля торкаються її грудей. Він може зробити з нею все, що забажає. Розітре в порошок і мокрого місця не залишить. Вони у цій печері одні. Одні… це слово пройшло по тілу гострим поколюванням. Хвилювання сплелося вузлом у животі... Поліна віч-на-віч із цим привабливим злим небезпечним чоловіком... Ні, він не завдасть їй шкоди. Їй здалося, що вона завжди це знала. Завжди була у цьому переконана.

Але що він хоче зробити? Що задумав? Чому вона відчуває його дихання дедалі ближче? Здогад ворухнувся в голові. Хвилювання, що стискало живіт тягучим задоволенням, скувало тіло. Не в силах витримати несподівану лавину почуттів, вона заплющила очі. Але було запізно. Наступної миті вона відчула його губи на своїх губах.

Поліна не пам'ятала, щоб хоч колись у неї в житті був такий шалений поцілунок. Такий, що змітає, забирає, підкоряє. Такий глибокий, такий інтимний, що відчула себе вісімнадцятирічним недосвідченим дівчиськом. Наче й не було двох років заміжжя. Наче це був перший її досвід. Та він і був першим. Ще ніколи в житті не траплялося нічого подібного. Скільки було чуттєвості у рухах його губ та язика…