Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

— Валеріє Дмитрівно, Ігор Павлович вимагає з’єднати його з вами.

Я кривлюсь. У марних спробах додзвонитися до мене, Ігор знайшов номер телефону моєї помічниці й тепер дістає її.

— Заблокуй його номер телефона.

— Ви впевнені? Мені здається, він злиться.

— Ігор завжди злиться, Юль. Скажи, що в мене немає часу з ним розмовляти й попередь про блокування його номера.

— Добре, як скажете.

Юля вимикається, а я зітхаю. Прикладаю два пальці до перенісся і старанно тру шкіру в спробі полегшити головний біль, який раптом виник. Легше стає лише після випитих двох пігулок знеболювального й за пів години, проведені у тиші. Зробити це в умовах робочого процесу в салоні практично нереально, але дівчата в мене співчутливі, якщо я прошу мене не турбувати, вони не заходять аж до миті, поки я не вийду сама.

Ігор обриває мій телефон останній місяць дуже старанно. Він і раніше дзвонив із приводу й без, цікавився, як поживаю, але тепер якось занадто активізувався. Я припинила відповідати, коли він подзвонив вдесяте за тиждень і попросив про зустріч. Отримавши відмову, сказав, що я дуже сильно пошкодую. Після цього я попередила, що відправлю його номер у чорний список, що відразу і зробила. Нам з Ігорем більше немає про що розмовляти, водночас я була не проти, коли він дзвонив раз на два тижні, щоб запитати, чи все в мене добре. Попри все, що сталося, хотілося створити хоча б видимість того, що ми не ненавидимо одне одного після розлучення.

До дівчат я виходжу, коли головний біль минає і я почуваюся краще. Вітаюся з клієнтами, запитую, чи все добре, чи подобається їм обслуговування. Мене запевняють, що так. Я прощаюся і їду до іншого салону, який відкрила за останні пів року. Розширююся. Працюю, не покладаючи рук, а Богдан у всьому мене підтримує.

Ми тепер живемо разом. Засинаємо і прокидаємося поруч, я готую своєму чоловікові сніданок, гладжу сорочку, якщо раптом наша домробітниця не встигла або в нього є бажання вдягнути неодмінно ту, яку я тільки вчора випрала.

У нас ідеальні стосунки. Можливо, це той самий цукерково-букетний період, коли пара окрилена стосунками, але я почуваюся так, як ніколи раніше. Коханою, бажаною, найпривабливішою й найсексуальнішою. Поняття не маю, як це пояснити, але навіть зображення в дзеркалі мене радує значно сильніше, ніж раніше.

Я дуже змінилася за рік, що минув після розлучення. Свій згаслий погляд у день, коли дізналася про зраду Ігоря, пам’ятаю досі. Зараз же, навпаки, на мене дивиться впевнена й успішна жінка. Щаслива, що важливіше за все інше. Зараз я все більше часу проводжу з Богданом і все менше з подругами. Навіть найближча, Настя, не знає про існування в моєму житті чоловіка. Я наполегливо це приховую, не бажаючи ділитися своїм щастям.

Про мої попередні стосунки знали всі. Про них я волала так голосно і відчайдушно, як тільки могла. Зараз же хочеться тиші. Дівчата з роботи, щоправда, часто ставлять питання, але я лише відмахуюся й кажу, що щаслива. Ніхто не знає, з ким, і те, що ми живемо разом. Богдана бачили одного разу на відкритті й кілька разів, коли він забирав мене з роботи. Тепер я дотримуюся думки, що щастя любить тишу. І чим менше людей знає про те, що коїться в тебе на душі, тим легше тобі живеться.

— Валеріє Дмитрівно! — майже хором вітають мене дівчата з другого салону.

Вони до мене ще не звикли. Точніше, не настільки ми близькі, щоб спілкуватися на ти. Та і я прихильник субординації, хоча з дівчатами, які працюють зі мною в першому салоні, ми спілкуємося майже як найкращі подруги. І, що важливо, на робочий процес і професіоналізм це ніяк не впливає.

— Привіт. Як ви тут?

У них кінець робочого дня. Залишається кілька клієнтів, яких вони відпускають за кілька хвилин, і ми можемо нормально поговорити. Роботою другого салону я задоволена, так само як і роботою першого. Ми працюємо й розвиваємося. За місяць буде відкриття третього салону в іншому районі. Я розширююся, роблю це впевнено і швидко. Занурююся в роботу, хоча раніше думала, що не зможу поєднувати сім’ю й бізнес. Вдається. І я ніяк не можу нагадати собі, що ми з Богданом усього лише живемо разом.

Дівчата коротко говорять про те, що потрібно докупити, і як у них кипить робота. Вони задоволені кількістю клієнтів і зарплатою, а я страшенно рада, що мені вдається. Ми близько пів години говоримо про все й ні про що. Налагоджуємо, так би мовити, контакти. Від Богдана приходить повідомлення, що він затримається. Я ж відправляю йому відповідь, що теж поки в салоні. І відразу пишу, що в мене незабаром сяде телефон, а зарядку я залишила в салоні.

Дівчата йдуть із салону першими. Я ж обіцяю все зачинити й перевіряю ще записи. Можна робити це раз на пів року, але мені швидше і простіше якомога частіше. Після перевірки зачиняю салон на ключ і виходжу на вулицю. Прикриваю очі від втоми. Головний біль повернувся з новою силою, а пігулки я залишила там же, де й зарядний пристрій.

Коли до машини залишається кілька кроків, я раптом помічаю рух зліва. Прискорювати крок немає сенсу, тому що при всьому моєму бажанні, я не встигну зняти блокування й сісти в авто, заблокувавши двері. Просто не зможу цього зробити. За кілька секунд мого хвилювання виявляється, що людина, яка вийшла з тіні — мій колишній чоловік Ігор.

Я трохи розслабляюся, щоправда, зовсім ненадовго. Я не бачилася з ним понад пів року, хто знає, як сильно його змінило бажання потрапити до влади. Наскільки я знаю, він успішно робить передвиборчу кампанію, намагається, замітає сліди, роблячи свою репутацію чи не кришталево чистою. Невлад помічаю, що він змінився. Трохи додав ваги й відростив друге підборіддя, яке йому не личить. Втім, як і животик, що випирає з-під сорочки.