Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

Мені страшенно не подобається його тон, але ще більше мені не подобається його погляд. Холодний, колючий, безжалісний.

Нарешті ми зупиняємося біля широких дверей з натурального дерева, які миттєво відчиняються перед нами. Інтер'єр у цьому будинку, як і всі меблі, наскільки я встигаю помітити, коштує чималих грошей. Ця людина не бідує. Бізнесмен, або, швидше за все, бандит.

– Проходьте, не соромтеся, почувайтеся як удома.

У центрі великої кімнати, в яку нас привели, стоїть великий сервірований стіл, на якому розташована величезна кількість страв, різноманітні морепродукти, риба, закуски, салати. Стіл практично ломиться від кількості їжі. Складається враження, що вечерю заплановано не на трьох, а на десятьох, як мінімум.

Ми з Данею знімаємо верхній одяг і якась дівчина миттєво забирає речі з моїх рук.

– Так, до речі, віддайте свій телефон моєму помічникові, щоб він не заважав Вам за вечерею.

Один з охоронців підходить до мене і простягає руку.

– Будьте ласкаві, Вашу сумку.

Я нервово стискаю сумку в руках, не маючи ні найменшого бажання віддавати її незнайомій людині.

– Сумку! – уже більш грубо каже він, і я, злякавшись, простягаю її.

Я пам'ятаю, що в мене на телефоні стоїть програма з відстеження мого місця розташування. Я не стала її видаляти, подумала, що вона мені ще може знадобитися. На жаль, знадобилася... І ось зараз вся надія тільки на неї.

Ми розташовуємося за столом, і нам починають підносити різні страви. Від нервового потрясіння мені шматок у горло не лізе, а Данечка хоча й не торкається їжі, але по його очах видно, що він дуже голодний. Не думаю, що цей мужик збирається нас отруїти, адже дід усе ж таки, тому я кладу Дані на тарілку їжу, і він з апетитом береться за неї.

– Лано, а чому Ви не їсте? Спробуйте восьминогів, вони чудові. Кухар сьогодні постарався на славу.

– Немає апетиту. То все ж таки, може, нарешті, поясните, що відбувається? Навіщо Ви нас викрали і привезли сюди?

– Навіщо Ви так? – він театрально обурюється. – Вас ніхто не викрадав, сьогодні ви мої гості. Річ у тім, що я неодноразово намагався налагодити контакт із Владом, щоб домовитися цивілізовано, але він занадто впертий. Тому мені нічого не залишалося, як вирішити це питання по-своєму. Прошу Вас, давайте не будемо псувати цю чудову вечерю, а поговоримо трохи пізніше.

Я не хочу сердити цього чоловіка, мало що йому спаде на думку, тому погоджуюся.

Вечеря триває досить довго. За цей час нам запропонували доволі багато різноманітних страв, що вражають своїм виглядом і ароматом. Зрештою я все ж вирішую спробувати одну з них. Мій вибір зупиняється на червоній рибі в апельсиновій глазурі. Вона виявляється приголомшливою на смак. Дійсно кухар постарався, адже риба просто тане в роті.

За весь час вечері я не вимовляю жодного слова, як власне і господар будинку. Він насолоджується їжею, попиваючи з келиха біле вино, яке йому постійно доливають за потреби. Данечка теж наминає за обидві щічки. Найбільше його приводить у захват десерт.

Нарешті вечеря добігає кінця, і чоловік велить слідувати за ним.

Ми опиняємося в іншій великій кімнаті, більше схожій на ігрову. Я бачу, як у Дані миттєво загоряються очі, коли він бачить різноманітні іграшки та великі машинки. У цій кімнаті навіть є батут, гірка і невеликий басейн із кульками.

– Даня, ти можеш погратися всіма цими іграшками, – чоловік звертається до Данечки.

Він недовірливо дивиться на чоловіка, а потім переводить погляд на мене.

– Якщо хочеш, то можна, – я вирішую не влаштовувати скандал, та й хочеться залишитися наодинці з цією людиною і спробувати з'ясувати, як довго він планує тримати нас тут.

Даня радісно біжить до іграшок, залишивши нас удвох.

– Може, тепер Ви розповісте, для чого все це було потрібно?

– Річ у тім, що я дідусь Дані й батько Марти, покійної дружини Влада...

– Я знаю, – перебиваю його і помічаю, як витягується від подиву його обличчя.

– Навіть так. А що ще Ви знаєте?

– Більше нічого. Ми з Владом не обговорювали Вас.

– Зрозуміло. Як завжди скритність і недомовленість. Ну, гаразд. Сталося так, що багато років я не спілкувався зі своїм онуком. На те були свої причини, але тепер я хочу надолужити згаяний час. Я говорив про це Владу, але він уперся і не хоче йти мені назустріч.

– І тому Ви не змогли придумати нічого кращого, як викрасти Даню...

– Я не викрадав свого онука, він у мене в гостях, – роздратовано перебиває мене новоспечений дід.

– Наскільки я знаю, Ви від самого моменту народження Данечки не брали участі в його житті. Тому не дивно, що Влад не підпускає Вас до свого сина.

– А ким Ви доводитеся Владу? Його чергова тимчасова дівка?

– Взагалі-то я його наречена і ми збираємося одружитися, – мені стає дуже неприємно від його слів.

Насмішка на його обличчі змінюється здивуванням.