Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Угу. А звідки ти знаєш, якщо спиш?
- Та навмання ляпнула.
Я розсміялася.
- Гаразд, послухай мене. У тебе попереду ще кілька днів. Давай ти витратиш їх не на думки про те, що ж буде після від'їзду, а на заповнення часу спогадами і подіями, які ти потім зможеш довго ще в пам'яті перебирати. Сидячи з кислою міною в очікуванні неминучого, легше тобі точно не стане. Краще зроби так, щоб за цей тиждень ви з Андресом встигли одне одному настільки набриднути, щоб ти мріяла вже про свій відліт.
- Сумніваюся, що це можливо, - Але частка правди в її словах була. Навіщо заповнювати думки смутком, якщо можна радіти тому, що маю зараз. У цю хвилину. А в мене є причини бути щасливою. Я в Пуерто-Ріко. Мене хоче найсексуальніший хлопець цього острова! Усе, що потрібно зробити - це розправити крила і здійнятися! Так високо, як ще не літала... головне потім не розбитися, коли буду падати...
- Може й неможливо, але спробувати варто. Ми ж сьогодні в клуб ідемо, я правильно пам'ятаю? Твій люб'язний ще не передумав?
- Йдемо. У "Ла Факторію".
- Ну ось і чудово! Нарешті ви зможете відірватися як нормальна молодь. Ти - як звичайна туристка, яка приїхала до подружки, а він - як звичайний хлопець, без наркотиків.
Я тут же напружилася, і відсторонилася від неї.
- Ти знаєш, що він продає наркотики?
- Звичайно! Та тут майже всі це знають. Тому й бояться його.
- Тобто всі давно знають, але ніхто не здає в поліцію?
- А навіщо? Він, якщо кому тут потрібно, спонсує таблетками, далеко йти не треба. Плюс тому, хто його закладе, а рано чи пізно спливе хто це зробив, потім буде дуже несолодко. Ось ніхто й не рипається.
- Зрозуміло. То ти тому хотіла мене від нього вберегти?
- Так, аміґа! Навіщо тобі зв'язуватися з дилером?
- Не вийшло в тебе...
- Ну, знаєш, по-моєму він від тебе в захваті, тож я не особливо засмутилася.
Посмішка сама намалювалася на моєму обличчі. Чорт, як же це приємно навіть просто говорити про нього!
Так ми й просиділи в мене на ліжку кілька годин, базікаючи про Αндреса і сміючись над різними дурницями. Знаю, що дехто намагається тримати своє щастя під куполом і нікому про нього не говорити, а мені хотілося, щоб увесь світ дізнався, який чоловік належить мені. Я могла говорити про нього годинами, і навіть сама згадка його імені робила мене щасливішою... Здається, я починаю божеволіти...
До вечора ми почали збиратися. Я вибрала приталену сукню до середини стегна кольору морської хвилі, а булочка - як і зазвичай, топ із чорною спідницею зі шкіри. Пропонувати мої речі їй було безглуздо. По-перше розмір не підійшов би, а по-друге вона б відмовилася.
Особливо фарбуватися не стали, та й на голові теж химерних будинків не будували. Я просто випрямила волосся, яке постійно вилося від вологи, а Еля зав'язала два хвости, і стала чимось скидатися на школярку-переростка.
Андрес заїхав за нами на машині і посигналив. Я випурхнула з дому, і потрапила до нього прямо в обійми. Він уже чекав зовні, щоб притиснути мене до себе і поцілувати. Боже, як же довго ми не бачилися. Цілих кілька годин. Я страшенно скучила! І тепер уже й іти нікуди не хотілося. Хіба що до нього додому. Поцілунок був таким довгим і ніжним, а язик ласкавим, але впевненим. Моє тіло миттєво почало мене зраджувати, знову танучи в його руках, аж поки ми не почули ззаду:
- Ні, ну я, звісно, не проти порнушки біля крутої тачки, але ви б мені хоч пачку чіпсів підкинули.
Я розсміялася, втупившись у плече Андресу. Він теж посміхався.
- Якби ти дивилася нашу порнушку, тобі б знадобився вібратор, а не чіпси.
- Так у мене є, - цілком серйозно відповіла Еля. - Принести?
- Не треба, - скрикнула я, і почула розкотистий сміх Αндреса.
- Поїхали вже! - сказав він, цілуючи мене у скроню. - Бо моя міцна нервова система зруйнується від такого видовища!
І ми, сміючись, забралися в машину. Ельвіра, як і я, довго оглядала салон, торкалася шкіри на сидіннях і все просила ввімкнути їй то радіо, то кондиціонер, то світло. Моя улюблена мавпочка. Я посміхалася, дивлячись, як вона роздивляється панель управління із заднього сидіння і пристібає себе ременем безпеки. Як дитина, їй Богу. Цікаво, що б було, якби вона опинилася у нас у вітальні, де на кожній полиці стоїть порцеляновий посуд?
За хвилин двадцять, ми вже заходили в бар. Народу поки було не багато, та й музика не гуркотіла дуже сильно, тож можна було хоча б розмовляти, не підвищуючи голосу. Привіталися з Пабло, який якраз сьогодні був на зміні. Він без особливого ентузіазму прийняв у нас замовлення. Точніше в Андреса. Але треба віддати йому належне, хоча б не нахамив. Нам же, як і завжди, посміхнувся теплою посмішкою. Αндрес, як справжній чоловік, демонстрував на мене право власності, не спускаючи руку з моєї талії. Це страшенно дратувало Пабліто. Він кидав на мене погляди сповнені нерозуміння, в той час, як спілкування з Андресом взагалі уникав. Хоча й не скажеш, що той цього прагнув. Сьогодні можна було сказати, що він розслабився. Розвалився на стільці за столиком, який ми зайняли, і вів таку невимушену бесіду з Ельвірою, що мені навіть не вірилося в їхню здатність нормально спілкуватися. Вони навіть знайшли спільні теми для розмови, і сміялися з жартів, яких я не розуміла, але теж посміхалася. Нарешті атмосфера постійної напруги розсіялася, і можна було спокійно попивати свою Блакитну Лагуну. З настанням ночі відвідувачів побільшало, і музика почала віддавати басами з колонок біля танцполу. Я вже трохи захмеліла і мені хотілося танцювати, відриватися і веселитися.
- Ходімо танцювати, - крикнула я Андресу на вухо, перекрикуючи латинську заводну пісню.
Він заперечно хитнув головою.
- Ти потанцюй, а я на тебе подивлюся, - махнув головою в бік імпровізованого танцполу.
Очі хитро примружені, а я вже розумію, чого він хоче. Щоб танцювала для нього. Просто тут, серед цього натовпу. Ну добре, як скажеш, коханий. Випита горілка, нехай навіть розбавлена і підсолоджена напоями, давала про себе знати, підбадьорюючи на рішучі дії. Я встала, пославши йому повітряний поцілунок, і пішла до натовпу. Стробоскоп затуманював свідомість і будив енергію, яка вимагала виходу. Повернулася передом до нашого столика і зустрілася з пронизливим поглядом. На обличчі, як і завжди, усмішка. Тільки вже не нахабна. Радше така, що смакує передчуттям. У руці склянка з ромом. І я починаю рухатися. Спочатку повільно, вплітаючись у загальну атмосферу. Похитую стегнами в такт музики, і піднімаю руки, щоб відкинути волосся назад. Його очі примружуються, і я, загіпнотизована, продовжую спокушати його своїми рухами. Знаю, про що він зараз думає. Бо досліджує чорними, як заплава, очима моє тіло, починаючи від підборів і закінчуючи кінчиками волосся. Я відчуваю його на собі фізично, від чого рухаюся ще чуттєвіше. Прогинаючись у спині та проїжджаючи долонями вгору по животу. Добираюся кінчиками пальців до грудей, і можу заприсягтися, його очі спалахують. Οпускаю їх, щоб змахнути волоссям і розвернутися спиною. Нехай подивиться ззаду. Думаю, йому сподобається. Моє тіло запалюється усвідомленням, що ВІН дивиться на мене. Пожирає очима. По венах біжить розпалена магма, поки я знову злегка прогинаюся, розуміючи, як мої рухи на нього впливають. Відчуваю спиною його погляд і бажання. Тягуче, гаряче, як і він сам. Збираюся озирнутися, але відчуваю, що мені на талію лягають руки і по-хазяйськи притягують до себе, притискаючи до твердої опуклості на штанях.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Провальні канікули, Елла Савицька», після закриття браузера.