read-books.club » Детективи » Ліки від страху 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліки від страху"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ліки від страху" автора Аркадій Олександрович Вайнер. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 67 68 69 ... 116
Перейти на сторінку:
спитали з-за дверей.

— Відчини, Галю, це я — Хлєбников.

Клацнув ригель замка об планку, двері розчинились, і немолода приземкувата санітарка впустила нас, у лікувальний корпус:

— Заходьте, Лев Сергійович…

Високі вікна, біла стеля.

Сірі стіни, кремові двері — дуже довгий ряд. І всі двері без ручок — трикутні прорізки, сумні вагони поїзда з нізвідки в нікуди.

Тихі люди в зеленуватих халатах. Біляста каламуть безумства в очах.

Довгий, довгий коридор. Багато трикутних шпарин, багато — який жахливий вантаж смутку і страху везе цей поїзд! Тут немає ні вересня, ні сонця, не буває радості, не знають кохання, зникла, розчинилась у відчаї і скорботі пам'ять щастя.

Молода жінка з розкуйовдженим безбарвним волоссям, з мучнистим плоским обличчям ступила мені назустріч і швидко, запально сказала:

— Діти — як кульбабки… Не дмухайте… Ніколи не дмухайте… Благаю вас за дітей малих… Вони як кульбабки…

— … як кульбабки…

— … кульбабки…

— … ді-і-ти!..

Ох який довгий, нескінченний коридор! Мені не пройти його було за все життя, він перетворився на кошмар, на жахливий сон, де порятунок поряд, тільки добігти до рятівних дверей у кінці коридора, але він не має кінця — і немає рятунку від спраглого шепоту, від крику зраненої душі, який переслідував Лижина мов заклик про допомогу — мов грім небесний! — він завжди вимагав Лижина до відповіді за долю власної дружини, за долі нещасних людей, котрих він мав повернути до любові, до весни, до радості.

І я брів коридором і весь час бурмотів про себе, а може, і вголос говорив це, не пригадую, а Хлєбников однаково не міг чути моїх слів — він біг далеко попереду, але я повторював як закляття:

— Люди, вклоніться доброму, мудрому перевізникові на чарівному човні, подайте йому руки — теплі й міцні, нехай зрозуміє він, що ви з ним, не дайте занести його у вир імли й непам'яті…

Нетерплячий і червоний, стояв Хлєбников переді мною і стукав міцною долонькою мені в груди, повторюючи:

— Не більше п'яти хвилин… Не надумайте сперечатися з ним чи в чомусь переконувати… Не дратуйте його…

А у вухах моїх усе гримів пронизливо, розриваючи барабанні перетинки, ледве чутний жаркий шепіт: «Благаю про дітей малих… Як кульбабки…»

Не пригадую, як відчиняв Хлєбников двері і як ми увійшли в палату до Лижина, не пригадую навіть, чи був він при нашій розмові і з чого розмова почалася, не знаю, чи привітався я, а лиш відбилось у пам'яті чітко, немов травлені на металі, слова Лижина:

— Мене звуть Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм…

Лижин сидів на засланому ліжку, закутавшись у жовту ворсисту ковдру, в дуже незручній позі, підібгавши під себе ноги, і дивився повз мене, поверх моєї голови, у вікно, де клубочився м'яким світлом вересневий жовто-лимонний полудень.

— У вас гарне ім'я, — сказав я і здивувався своєму голосу — так хрипко й злякано він звучав.

— Так, — ледь помітно кивнув Лижин і примружив очі, ніби йому було боляче від цього млявого осіннього сонця. — Але частіше мене називають Парацельсом. — Мить подумав і розсудливо, спокійно додав: — І я вважаю це правильним, тому що в мистецтві лікування я вже давно перевищив великого латинянина Цельса…



Худе обличчя його ще більше змарніло, з'явився на ньому якийсь тьмяний наліт безмірної втоми і величезної слабості. Збилася каштанова борідка, стирчала вона якимись пір'їнами й віхтями, і тільки зараз, вперше побачивши Лижина вдень, я роздивився, що його світле волосся наполовину сиве.

Я боявся мовчання, яке повисло в кімнаті, наче сокира, і спитав просто так, щоб не було цієї страшної, гнітючої тиші:

— Від яких хвороб ви лікуєте?

На одну мить Лижин глянув на мене, і я встиг роздивитись, яким яскравим світлом палахкотять його очі.

— Я визволяю від мук, посланих людині: водянки, прокази, лихоманки, подагри, від тяжких ран і хвороби серця…

Мені незрозумілий був його стан і дужо хотілося вловити, чи відбивається хоч як-небудь мій світ у його свідомості, і я спитав його:

— У вас є помічники?

Він відповів просто й сумовито:

— Розум мій і досвід, та серце, яке болить за стражденних у світі цьому… — І лице в нього було в цей момент водночас скорботне і горде.

Нещасний, хворий, неприкаяний Лижин все одно не був схожий на божевільного. Весь він променів якоюсь спокійною чарівністю, добром і незрозумілою мені мудрістю. У відірваності його від мене й Хлєбникова було величезне, недоступне мені знання, піднесене хвилювання і знак тривоги.

— Ви самотні?

Лижин засміявся коротко і хрипко:

— У мене немає дітей, немає дружини й друзів не лишилось. Але хіба всі люди не зі мною? Хіба вдячність пацієнтів не зігріває мені серце? Хіба ненависть заздрісників — лікарів нікчемних і корисливих аптекарів — не гнітить мою пам'ять? І сотні учнів хіба не зв'язали мене з тисячами незнаних людей благодаттю мого вчення?

«Як кульбабки… Благаю про дітей малих», — дзвеніло не затихаючи в моїй голові, і я спитав Лижина:

— Ви багаті? — і гіркота підступила до мого серця, нестерпно тісним зашморгом здавило горло.

Похитав повільно головою Лижин, показав млявою рукою на порожню тумбочку, де лише він один бачив щось, недоступне моєму оку, тому що жили ми з ним зараз у різних вимірах:

— Ось усе моє багатство. Та старий кінь у стайні. І меч в іржавих піхвах. А сам я живу тут у немочі, і годує мене з дружби й милості останній мій товариш і учень Андре Вендль…

Його маячня була логічною, цілком сюжетною, насиченою точним знанням якихось невідомих мені людей і деталей, і Лижин зовсім не здавався божевільним — він просто

1 ... 67 68 69 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліки від страху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліки від страху"