Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

На розі Дуглас Стріт і Гранд Авеню горіла машина і за пожежею спостерігала невелика, але захоплена група роззяв. Я порадів разом із ними, пробираючись через затори, що виникли в результаті скупчення пожежників і машин швидкої допомоги, а потім поїхав додому.

Прибувши в свій комфортабельний куточок, я замовив собі піцу і зробив деякі записи щодо Рейкера; намітив, де шукати докази і яких саме доказів буде достатньо. Пара червоних ковбойських чобіт стала би відмінним початком. Я був майже впевненим, що Рейкер — мій клієнт; педофіли-хижаки мають схильність поєднувати бізнес і задоволення, тому професійне фотографування дітей служило тому яскравим прикладом. Але бути «майже впевненим» недостатньо. Тож я записав свої думки в кілька рядків на папері — нічого інкримінуючого, звісно, та й всі це буде знищено ще до початку шоу. До ранку понеділка не залишиться ні натяку на те, що я зробив, якщо не брати до уваги ще одного скельця із крапелькою крові у шкатулці на моїй полиці. Я провів дуже приємну годину, поглинаючи велику піцу з анчоусами і плануючи операцію. Однак, коли майже повний місяць почав щось нашіптувати мені через вікно, я став повністю нетерплячим. Відчув, як мене, лоскочучи спину, погладжували крижані пальці нічного світила. Місяць кликав у темряву, аби хижак міг розім'яти м'язи, які вже так давно були у сплячці.

А чому б ні? Нікому не принесе шкоди, якщо я вискочу в цей вечір і потайки оглянуся по сторонах. Нечутно, наче кішка, я вийду по сліду Рейкера і принюхаюся до вітру. Це послужить не тільки запобіжним засобом, але і стане прекрасною розвагою. Слідопит Декстер повинен бути готовим. Крім того, це був вечір п'ятниці, і не виключено, що якщо його не буде вдома, я зможу прокрастися у його будинок і оглянути все.

Отже, я вдів своє найкраще вбрання нічного слідопита і відправився в невелику подорож через Коконат Гроув по Мейн Стріт і Тайгертейл Авеню до будинку, де мешкав Рейкер. В окрузі переважали будівлі, побудовані із бетонних блоків, і житло Рейкера нічим не відрізнялося від інших. Будинки розташовувалися трохи в глибині, а до них вели короткі під'їзні алеї. Його машина стояла на одній із таких алей — невелика «Kia» червоного кольору, що породило у мене надію. Червона, як ковбойські чоботи; червоний був його кольором, і знаком, що я був на вірному шляху.

Я двічі об'їхав навколо будинку. Коли я проїжджав повз вдруге, в салоні автомобіля горіло світло, і я встиг побачити обличчя водія. Сильного враження воно на мене не справило: щоки запалі, підборіддя майже відсутнє, і, крім того, воно було частково приховане довгим чубчиком і окулярами у великій оправі. Я не зумів розгледіти, у що був узутий чоловік, але судячи з його загального вигляду, він цілком міг влізти в ковбойські чоботи, щоб здаватися трохи вище ростом. Рейкер зачинив дверцята, а я знову рушив навколо кварталу.

Коли я знову проїжджав мимо, машини вже не було. Я припаркувався в парі кварталів від його будинку, на маленькій бічній вулиці, і повернувся пішки, поступово влізаючи в свою нічну шкуру. У сусідньому будинку світла не було, і я скоротив шлях, крокуючи через двір. За будівлею, де жив Рейкер, знаходився гостьовий будиночок, і Темний Мандрівник прошепотів мені: студія. Студія була звичайною приналежністю фотографів та ідеальним місцем для таємного зберігання компрометуючих знімків. Оскільки Темний Мандрівник рідко помилявся в подібних речах, я за допомогою відмички відкрив замок і проник у приміщення.

Всі вікна були наглухо забиті зсередини, але світло з відкритих дверей створювало напівтемряву, і я розгледів типове обладнання робочої кімнати фотографа. Темний Мандрівник був правим. Я закрив двері і намацав вимикач. Приміщення наповнилося похмурим червоним світлом, якого, втім, цілком вистачало для того, щоб розглянути все, що треба. Поряд із раковиною стояли звичайні кювети і пляшки з хімікатами. Зліва від дверей розташовувався прекрасний комп'ютер із цифровим обладнанням. Біля найдальшої від дверей стіни знаходилася металева шафа з чотирма рядами висувних ящиків. З них я і вирішив почати.

Хвилин десять я переглядав знімки і негативи, і не знайшов нічого більш негожого, ніж кілька дюжин фотографій голих немовлят на білому хутряному килимі. Такі знімки називають «миленькими» навіть ті, хто вважає, що проповідник і політичний діяч Пат Робертсон грішить надмірним лібералізмом. У шафі не виявилося потайних відділень, а інших місць, де можна сховати знімки, я в приміщенні не побачив.

Часу у мене було обмаль. Адже не можна було виключати і того, що Рейкер відправився в магазин купити молоко. Він міг повернутися в будь-яку хвилину, і у нього могло виникнути непереборне бажання ще раз з любов'ю поглянути на тих милих крихіток, яких він зобразив на плівці. Тому я поспішив до комп'ютера.

Поруч із монітором височів стелаж для компакт-дисків, і я переглянув їх. Відклавши убік програмні диски і ті, на яких значилося: «Грінфілд» або «Лопес», я знайшов це.

Цим виявився світло-рожевий футляр, на якому дуже акуратними літерами було написано «ПАЛАЧХ37 9/04».

Це цілком могло означати вельми рідкісне іспанське ім'я. Але слово також підходило і до абревіатури «Північноамериканська Любовна Асоціація Чоловік/Хлопчиків» — яка була тепла групою підтримки педофілів, яка займалися підтриманням позитивного іміджу організації та запевняти всіх, що їх активність була повністю природною. Що ж, звісно це так... як і канібалізм чи сексуальне насильство. Але таке робити не можна.

Я взяв диск із собою, вимкнув світло і вислизнув у ніч.

Повернувшись у квартиру, мені знадобилося всього кілька хвилин, щоб визначити, чи служив диск інструментом торгівлі, — який, скоріш за все, належав ПАЛАЧХ, — задля того, аби обрані виродки могли попідбирати для себе декілька фото. Усі фотографії на диску були зібрані за принципом мініатюрних серій, в стилі тих крихітних малюнків, які так любили розглядати брудні старигани Вікторіанської епохи. Кожна мініатюра була свідомо злегка затьмарена так, щоб деталі розглядіти не вдавалось, зате уява могла працювати щосили.

Ах так, крім усього іншого, частина знімків були професійно обробленими і відредагованими версіями фотографій, які я знайшов на катері МакҐрегора. І хоча червоних ковбойських чобіт я не знайшов, того, що опинилося у мене в руках було цілком достатньо, щоб задовольнити навіть найсуворіші вимоги Кодексу Гаррі. Фотограф Рейкер повністю вписувався в асоціативний лист. З піснею в серці і з посмішкою на губах я