Читати книгу - "Точка Обману"

— Ага... Коли?.. Справді? Ми неодмінно подивимося, дякую. — Чоловік вимкнув телефон і рушив назад, до «лігва», вигукуючи на ходу: — Агов, люди! Увімкніть телевізор! Схоже, Зак Герні даватиме сьогодні термінову прес-конференцію. О восьмій. По всіх каналах. Або ми оголошуємо війну Китаю, або міжнародна космічна станція упала в океан!

— За це треба неодмінно випити! — викрикнув хтось у відповідь.

І всі зареготали.

Габріель здалося, що кухня навколо неї обертом пішла. Прес-конференція о восьмій вечора! Виявляється, Тенч зовсім не блефувала! Вона дала їй час до восьмої, щоб написати підтвердження свого роману з сенатором. Дистанціюйтеся від Секстона, доки не пізно, порадила їй Тенч. Габріель подумала, що цей крайній термін встановлено для того, аби наступного дня Білий дім мав удосталь часу, щоб улаштувати витік цієї інформації до газет і телебачення, але тепер виявилося, що Білий дім сам збирався виступити зі своїми звинуваченнями на адресу сенатора.

Термінова прес-конференція? Що більше Габріель замислювалася над тим, що відбувалося, то дивнішим усе виглядало. Невже Герні збирається особисто вийти у прямий ефір з цією гидотою?

В апартаментах увімкнули телевізор. Голос диктора аж бринів від захвату й ентузіазму:

— Білий дім не дав жодних пояснень стосовно теми сьогоднішнього несподіваного звернення президента до народу. Дехто з політичних оглядачів не виключає, що нещодавня тривала відсутність Зака Герні пояснюється тим, що він, можливо, готувався до свого виступу з заявою, що не балотуватиметься на другий термін.

В апартаментах схвально загули.

«Який абсурд», — подумала Габріель. Зважаючи на увесь той бруд, який тепер має Білий дім на Секстона, годі й думати, що президент відмовиться від боротьби і викине білий прапор. На цій прес-конференції йтиметься про щось інше. І Габріель мала невиразне передчуття, що їй уже дали зрозуміти, яким буде це інше.

Зі зростаючим відчуттям тривоги поглянула вона на годинник. Залишилося менше години. Вона мала прийняти рішення і тепер чітко знала, з ким треба про це поговорити. Притиснувши до грудей червоний конверт з фотографіями, вона потихеньку пішла геть з апартаментів.

У коридорі охоронець явно відчув полегшення.

— Усередині радісне пожвавлення. Здається, ви принесли приємну новину.

Габріель стримано посміхнулася і рушила до ліфта.

На вулиці починалася ніч, і її темрява здалася Габріель дуже незатишною і тривожною. Помітивши таксі, вона махнула рукою. Сідаючи, дівчина спробувала запевнити себе, що прекрасно знає, що робить.

— Телестудія Ей-бі-сі, — кинула вона водієві. — І поспішайте.

63

Майкл Толланд, лежачи на боці, поклав голову на випростану руку, яку він уже не відчував. Повіки були важкі, немов свинцеві, але він відчайдушно намагався тримати очі розплющеними. З цього химерного узвишшя він усотував останні картини світу — лише океан та крига, які бачив перед собою під незвичним похилим кутом. Що ж, доречний і химерний кінець дня, у якому все було дивовижним та химерним, де все виявилося зовсім не таким, яким спершу здавалося.

На плавучому крижаному плоту запанувала лиховісна тиша. Рейчел і Коркі позамовкали, а гупання льодоруба припинилося. Що далі відпливали вони від льодовика, то більше вгамовувався вітер. Толланд відчував, що його тіло продовжує заклякати. Щільний каптур тиснув на вуха, і він помітив, як дихання почало відбиватися в голові. Воно уповільнювалося, ставало неглибоким. Його тіло вже не в змозі було боротися з відчуттям тиску, яке супроводжувало відтік крові від кінцівок до життєво важливих внутрішніх органів. Як команда, що залишає корабель у скрутну годину, кров тікала від екстремальної температури, відчайдушно намагаючись не дати Майку втратити свідомість.

«Це була заздалегідь програна битва», — подумав він.

Дивно, але болю більше не було. Ця стадія вже минула. Тепер він мав таке відчуття, наче його надували зсередини. Заціпеніння. Невагомість. Перша рефлекторна функція — кліпання очима — почала згасати, і зір Толланда затуманився. Водяниста рідина, що циркулювала між рогівкою та очним кришталиком, почала замерзати. Толланд кинув погляд на розмиті обриси льодовикового шельфу Мілна, який встиг перетворитися на слабко видиму білу лінію в туманному місячному сяйві.

У душі він визнав свою поразку. Балансуючи на краю між буттям та небуттям, він зупинив погляд на далеких океанських хвилях. Довкола них завивав вітер.

І цієї миті у Толланда з’явилися галюцинації. Дивно, але в останні секунди перед тим, як знепритомніти, він не марив про порятунок. Не марив про тепло та затишок. Останній самообман його розуму постав у жахливому зловісному вигляді.

З води неподалік айсберга почав вивищуватися левіафан, виринувши на поверхню з погрозливим сичанням. Він з’явився у вигляді містичного морського чудовиська — гладенький, чорний і смертельно небезпечний, а навкруг нього пінилася вода. Толланд через силу кліпнув очима. Його зір трохи прояснився. Велетенський звір був поруч, стукався об лід, наче пожадлива акула, що б’ється об невеличкий човен. Чудовисько забовваніло перед Майклом, величезне і страшне, і шкіра його мерехтіла і мінилася в місячному сяйві.

Потім розпливчаста картина померкла і лишилися тільки звуки. Метал по металу. Зуби, що вгризаються в кригу. Звуки наближаються. Ось уже потягли геть тіла його товаришів.

Рейчел...

Толланд відчув, як його теж різко смикнули і потягли геть.

А потім не стало нічого.

64

Габріель Еш не увійшла, а буквально увірвалася в студію Ей-бі-сі на третьому поверсі. Але навіть за такої швидкості вона рухалася повільніше за всіх присутніх у кімнаті. Навіть у звичайні дні напруження тут було максимальним усі двадцять чотири години на добу, але зараз студія нагадувала валютну біржу, де брокери бігали, як на кінострічці, пущеній зі збільшеною швидкістю. Редактори з виряченими очима несамовито горлали один на одного через перегородки своїх робочих місць, репортери з факсами, що майоріли в їхніх руках, бігали від кабінки до кабінки, звіряючи повідомлення, а засапані стажери, користуючись вільною хвилиною, запихалися «снікерсами» та мінералкою.

Габріель прийшла на Ей-бі-сі, щоб зустрітися з Йоландою Коул.

Зазвичай Йоланду можна було знайти в «елітному районі» студії: у приватних офісах зі скляними стінами, передбаченими спеціально для керівників, які ухвалювали важливі рішення, — щоб вони могли тут перепочити і неквапливо поміркувати. Однак сьогодні увечері Йоланда була на ногах, у вирі подій. Побачивши Габріель, вона, як і зазвичай, верескнула від бурхливого захвату.

— Привіт, Габі! — скрикнула Йоланда. На ній була тісна сукня з квітчастим малюнком та черепахові окуляри. Як і завжди, на шиї у неї теліпалося не менше кілограма стильних коштовностей. — А тепер обніми!

Йоланда Коул ось уже шістнадцять років працювала редактором в «Ей-бі-сі-ньюз». Рудувата полька з ластовинням