Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Я злегка скривилася. Це звучало просто, але водночас складно.

— Наче зовсім не складно, — зауважила я, намагаючись приховати свою невпевненість.

— Це тільки перша частина приготування на сьогодні, — відповів Кассандр, піднявши брову. — Зілля спокою готується чотири дні.

Я закотила очі, зітхнувши.

— Прекрасно, — пробурмотіла я з явним сарказмом. — Всі наступні варива теж будуть такі складні?

Кассандр кинув на мене короткий погляд, у якому читалася легка насмішка.

— Ні, — швидко відповів він. — Найскладніші зілля готуватиму я. Ти ж все одно тільки переведеш інгредієнти даремно.

Його слова вдарили по моєму самолюбству. Я стиснула губи, щоб не огризнутися. Це була правда, але звучало образливо.

— До того ж, більшість важких зіль не користуються особливою популярністю або ж є забороненими. А я такі не продаю, — додав він, зосередившись на котлі.

— Заборонені? Наприклад? — не втрималася я, відчуваючи, як цікавість бере гору над обуренням.

Кассандр на мить зупинився, неначе вагався, чи варто ділитися зі мною цією інформацією. Потім його губи розтягнулися в хитрій усмішці.

— Наприклад, є одне зілля, — сказав він, підморгнувши. — Більш складне і дуже дієве. Але ти його не вивчатимеш.

Я насупилася, намагаючись вловити підтекст у його словах.

— І яке ж це зілля?

— Приворотне, — відповів він, відвертаючи погляд, але я помітила ледь помітний блиск у його очах.

Я не стрималася і голосно засміялася.

— То ось, що мені потрібно. Використати його на іншому чаклуні, і він із радістю та любов’ю поверне мене додому.

Кассандр раптом теж засміявся. Це був рідкісний звук — легкий, але щирий, і я мимоволі замилувалася, як його обличчя змінилося. Без звичної серйозності воно здавалося теплішим і… дружелюбнішим. Усмішка йому пасувала, хоча я ніколи не наважилася б сказати це вголос.

— Вперед! — підхопив він, у тон мені. — Тільки спочатку переконайся, що воно якісне. Адже якщо приворотне зілля вб’є чаклуна, ти залишишся в цьому світі ще на дуже довго.

—  Саркастичні коментарі — це твій спосіб вижити зі мною?

— Ні, це мій спосіб зробити твої помилки хоча б смішними, — одразу відповів чаклун.

Мій сміх миттєво згас. Я понуро опустила плечі, зітхнувши так глибоко, що здавалося, ніби з мене випурхнула вся надія.

— А все виглядало так просто, — пробурмотіла я.

Кассандр подивився на мене, і в його очах промайнула іскра цікавості.

— А ти справді думаєш, що втеча в інший світ вирішить усі твої проблеми? — запитав він, уже не насміхаючись.

Я підняла голову й зіткнулася з його поглядом. У ньому було щось пронизливе, ніби він бачив усі мої сумніви й страхи.

— Можливо, — відповіла я, намагаючись не видавати своїх справжніх почуттів. — Але точно знаю, що це вирішить головну проблему: я не належу до цього світу.

Він коротко кивнув, не заперечуючи, але й не погоджуючись.

— Тоді тобі варто запам’ятати, Корделіє, — сказав Кассандр із ледь помітною усмішкою, — усе не так просто, як здається. Іноді те, що ми вважаємо вирішенням, лише початок нового шляху.

Його слова залишилися зі мною, навіть коли ми повернулися до роботи. Вони висіли в повітрі, мов невидимий тягар, який я ще не могла зрозуміти до кінця.

***

Після полудня полив дощ. Небо заволокли важкі сірі хмари, які нависали над будинком, немов велетенська ковдра. Краплини билися об скло вікон, стікаючи довгими прозорими доріжками, і це створювало дивне, майже заспокійливе відчуття. Світ ніби застиг у вогкому, похмурому обіймі природи.

Я сказала Кассандру, що не можу зосередитися під звук дощу, й закінчивши роботу побігла у будинок. У вітальні було тихо, якщо не рахувати потріскування вогню в каміні й шурхотіння дощу. Це створювало атмосферу спокою, навіть трохи сонливості.

Я вмостилася на дивані у вітальні, загорнувшись у м’який плед. На колінах лежала книга, товста, із важкою шкіряною палітуркою, — збірник казок Аларії. У кімнаті пахло сухими травами, теплом дерев’яних меблів і трохи димом із каміна. Вогонь потріскував у каміні, наче сперечаючись із дощем за право бути голоснішим.

З кухні доносився тихий шум — Нола готувала щось запашне, схоже на Місячний суп із травами, наповнюючи будинок ароматами спецій. Я чула, як вона щось наспівує під ніс, але слова губилися серед шепотіння дощу. Її голос, завжди мелодійний, здавався частиною цієї погоди, як листя, що шелестить під краплями.

Кассандр теж повернувся й засів у своєму кабінеті. З-за дверей його кімнати доносилося шарудіння паперу й глухі звуки важких скляних ємностей. Він так рідко виходив зі свого притулку, що іноді здавалося, наче будинок належить лише мені, Нолі та Лі. І сьогодні я цим насолоджувалася.

Перевертаючи сторінки казок, я вдивлялася в кольорові ілюстрації та дивувалася, як магія та реальність переплітаються в цьому світі. В одній казці розповідалося про дівчину, яка могла бачити душі померлих, в іншій — про чаклуна, що розмовляв із тінями. Усе виглядало таким реальним, що я ненароком почала шукати тіні у кутках кімнати. Чи справді це були лише казки?