Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

У кожної зірки є час, коли вона падає.

Сонце тільки-но піднялося, і його м’які промені пробивалися крізь густий туман, що обволікав двір будинку Кассандра. Краплини роси мерехтіли на траві, мов крихітні коштовності, створюючи ілюзію чарівного ранку. Я вийшла надвір, вдихнувши свіже повітря. Ранок в Аларії мав свій особливий аромат: суміш вологого ґрунту, квітів і ще чогось невловимого, можливо, магії.

Коли вчора я лягла спати, Касс все ще наводив порядок у теплиці. Тож зараз тут як завжди все було організовано з неймовірною точністю. Уздовж стін висіли полиці, на яких стояли флакони різних розмірів і форм. Скляні, керамічні, металеві — кожен мав своє призначення. На одному з гачків я помітила кілька пар нових рукавичок: одні були зі шкіри, інші — із товстої тканини, а треті здавалися зробленими з якогось блискучого сріблястого матеріалу.

На іншій стіні висіли інструменти: ножі різних розмірів, ножиці, маленькі лопатки й навіть щось схоже на пінцет. Їхні ручки були викладені тонким різьбленням і нагадували художні твори. Над полицями стояли начищенні до блиску кілька поливальників, схожих на звичайні, але їхні носики мали дивну форму — одні були вигнуті, як ріг, інші — тонкі й довгі, немов голки.

Столи, за якими ми працювали, не мали жодної плями чи пилинки.

— Ти що, натирав столи? — запитала я, дивлячись на Касса.

— Звичайно, — відповів він без краплі іронії. — Робота потребує дисципліни.

Я ледь стримала усмішку й перевернула одну із банок. Касс одразу ж підняв голову.

— Корделія! Обережно! Це смола із кипарисового дерева. Не чіпай без необхідності будь ласка.

— Ну добре, добре, — пробурмотіла я, повертаючи банку на місце. Але не туди, куди її поставив він.

Касс підійшов, випростав плечі, взяв банку й обережно повернув її назад на «правильну» позицію. Його обличчя було абсолютно серйозним, і від цього мені стало смішно.

— Я справді не розумію, чому ти все так ускладнюєш, — сказала я, беручи наступну банку.

— І я не розумію, як ти можеш працювати в хаосі, — відрізав він.

— Це не хаос, це творчий безлад.

— Це безвідповідальність, — відповів він, але я помітила, як куточок його рота ледь сіпнувся. — Ти відволікаєшся від уроку.

Кассандр підійшов до глибокого горщика з червоної глини. Він одразу зосередився на занятті, тоді як мої думки літали десь далеко, за межами цієї теплиці.

— Не забувай завжди ставити все на своє місце і використовувати рукавички, коли працюєш із отруйними рослинами. Наприклад, зі стріксою. Якщо торкнешся її листя голими руками, можеш втратити чутливість у пальцях на кілька годин.

— Це отрута? — запитала я, дивлячись на ніжно-зелену рослину, схожу на папороть, з якою ще не довелося працювати.

— Не зовсім. Це радше захисний механізм. Але тобі не захочеться випробовувати його дію.

Чаклун підійшов до одного зі столів і вказав на маленьку рослину з яскраво-червоним листям, що ворушилося, ніби реагувало на наші рухи.

— Це піроксилум. Листя цієї рослини додають до настоянок для заспокоєння. Але тільки зібране до світанку. Якщо спізнишся, листя втратить свої властивості.

Я придивилася до кущика й побачила, як один із його листочків повільно тягнеться до мене, ніби жива рука. Я здригнулася, але Касс цього навіть не помітив.

— А тут, — продовжив він, підходячи до іншого горщика, — міркамус. Його сік використовується в лікувальних настоянках. Але будь обережна: крапля цього соку може спричинити опік, якщо ти не знаєш, як його розбавити.

Я лише тихо фиркнула. Знову багато непотрібної інформації, коли моя голова була забита приготуванням найскладнішого зілля.

— Ти повинна зрозуміти, Корі, — заговорив він серйозніше, — зіллєваріння — це не просто мистецтво змішування трав. Це знання природи, магії й точних пропорцій. Поки що твої вміння залишають бажати кращого.

— Чудово, — пробурмотіла я, ледве стримуючи сарказм.

Чаклун поставив мідний котел на круглий диск і на ньому засвітилися руни.

— Сьогодні покажу тобі найскладніше зілля, з тих, що ти вже знаєш. Зілля спокою і нейтральності. Його застовують в лікувальних цілях для психічно хворих і особливо небезпечних чаклунів й відьом. Розбавлений відвар можна давати хижим тваринам, і всього лише одна капля цього зілля на чашку води здатна зняти агресію, роздратування й надмірну збудженість.

Кассандр налив дві ємкості води, і вона зашипіла в котлі, піднімаючи в повітря легку пару. Він обережно одягнув рукавичку з товстої шкіри, зірвав листочок стрікси і кинув його у воду. Як тільки рослина торкнулася киплячої води, теплицю наповнив дивний аромат — поєднання чаю та вина, яке відразу ж захопило мене. Я вдихнула цей запах, намагаючись зрозуміти, як таке поєднання можливо.

— Стрікса повинна варитися в чистій воді рівно десять хвилин, — сказав Касс, не відриваючи погляду від котла. — А далі, з неймовірною швидкістю, потрібно додати дві краплі настоянки шипшинової кори, гілочку ветиверу і три пелюстки рожевої чайної троянди.