Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Так. Ці каміння навмисно вийняли, щоб через портал не потрапила в цей світ усіляка гидота. З інших п’яти також витягли на всякий випадок.

- А щодо Темної Орди? Наскільки може мати рацію вчитель фот Хейнн?

- З цим важче. Фальграм був останнім імператором, після нього країна розпалась на сім частин, які проіснували не одне століття. Про яку саме Темну Орду йшла мова – не зрозуміло. Якщо про те, що відбулось тут, про всіх химер, чудовиськ та не розумних немерців, тоді ви запізнились, або вам просто належить їх знищити. А якщо ні. То цей світ очікує щось по страшніше аніж маскар-летучий.

Всі з огидою здригнулись, при спогаді здоровезного гриба-людожера. Ця смердюча рослина мутант нещодавно завітала на моє подвір’я й заляпала його своїм слизом в спробі вполювати мене на обід. Добре що воно, як і інші потвори, добре горіло, а не добре – при пораненні металом розпилювала галюциногені спори, які подіяли навіть на мене. Не сильно, але мені вистачило, щоб потім пів години ловити в лісі неіснуючого єдинорога.

- Мене бентежить те, що майже всю інформацію про цю частину світу старанно переховують, - повернувшись до розмови, промовила я. – Нащо це робити?

- Може це пов’язано з таємницею хто насправді розпочав останню війну? Хтось та почав божевілля на цих землях, не просто так. Різниця в часі між цими двома подіями майже не помітна, особливо коли тягнеться сторіччями. Ось ці землі оголосили Вільними, й майже одразу почалась війна між жерцями та магами, - запропонувала ще одну думку для обмірковування Улла.

- Загадки, загадки та ще раз загадки. Я не пам’ятаю, щоб стільки таємниць мене оточувало в колишньому світі. Ще й чужих та політичних.

- Не знаю що до таємниць, але я за те, щоб ви в спадщину отримали цей титул, - відповів Філл.

- І нащо воно? – здивувалась я.

- Якщо відновите імперію, чи хоча б одне королівство, мені буде де ховатися від братів.

Хоча друг влітку отримав листа де говорилось про одужання батька, він все ще хвилювався, щоб знов не повторилась загадкова “хвороба”.

- Вважаєш доведеться? Террі бачив тебе на троні.

- Трон може дістатися різними шляхами. Й не всі вони мирні. Можлива війна. А у випадку моєї перемоги неминуча страта не тільки моїх братів, а і їх дітей. Залиш хоча б одного, та отримаєш месника. А я цього не хочу.

Філлігран був не правильним ал’єром. Представники цієї раси були агресивні, запальні та мстиві. Але не наш, попри всієї його чистокровності.

- Було б не погано призвати дух самого імператора та про все більш ретельно розпитати, - впоравшись з емоціями, продовжив Філл. – Але я тямучих шаманів не знаю.

- А таке взагалі можливо? – здивувалась я, хоча мешкаючи в цьому світі майже рік, до всього звикла.

- Так. Спадкові шамани й не на таке здатні. Пам’ятаю, як в дитинстві до нас приходив в гості один з батькових молодших кузенів. Це споріднення було настільки віддаленим, що навіть ріднею вважати складно. Ось він і призвав дух раптово померлого міністра-зрадника, щоб дізнатися про його плани та спільників.

- Вийшло?

- Ще як. Тоді багато які родини втратили свої пільги та життя. А я друзів. Як вчора це було. Ось ми граємо, а ось їх голови прикрашають пики. Ще була наречена, на якій я повинен був одружитись, хоча ніколи разу не бачив. Її батьки не захотіли чекати. Я навіть не знаю яку смерть приготували для великої зрадниці п’яти років.

Гіркий сарказм. Та ціле море болю схованого під ним. Я не витримала, підійшла та обійняла хлопця. Може й даремно це зробила, а може ні.

Яскраві спогади десятирічної дитини нахлинули на мене, викликаючи змішану гаму почуттів. Гнів, обурення, розчарування та не розуміння того, за що з ним зробили це. Я навіть злякатися не встигла, що телепатія повернулась, як все згасло, залишились лише почуття.

- Дякую, - та обійняв у відповідь.

- Нема за що. Але пам’ятай, що зараз ми з тобою, і нікому не дозволимо тебе образити.

- Домовились. Але я знов кудись не в ту сторону повів. Так от, нам потрібен хтось з раси Сейшан. Вони не тільки можуть спілкуватися з духами природи, а й з тими хто покинув цей світ.

- Дійсно! Але я жодного представника не бачила в Маг-Рівіку, - згадала Улла.

- Їх є невеличка спільнота в Мілет-Дуне.

- Тоді влітку їдемо до Мілет-Дуна. Разом, - наголосила я, випереджаючи відмову.

Філл вже заспокоївся, а Улла почала ревнувати, того обійми довелось припинити.

Отже, що ми маємо. Імператор оголосив нас спадкоємцями, а три з семи королів подарували ключі від цих земель. А ще, що історія про ці землі під грифом – засекречено.

10.09.157р.

Маг-Рівік

До лабораторії магістра Стера ми з Філлом прийшли не найперші. Окрім знайомих мені облич тут було ще чотири хлопці та шість дівчат.

- Гмм, - гмикнула Фіона оглядаючи всіх хто сьогодні тут зібрався. – Ось ці два хлопці з нашого курсу Колін та Девір, я тобі про них вже казала. Ще двоє з другого, як звати не знаю. А от дівчата з п’ятого. Дві цілительки та чотири алхімічки. Працюємо разом в лікарні. Ті ще скалки в дупі.

- Що не поділили? – поцікавилась я.

- Обов’язки в лікарні.

Додати ще подробиць їй не дав зайшовши до приміщення вчитель.

- Добридень з ким ще не бачився. Сьогодні в нас не дуже багато роботи, а саме відбір правильно зібраної та висушеної трави фібра. Після чого зваримо її листя в солоній воді. Отже, перед вами оберемок трави, а ось правильний зразок. Як бачите, він має яскравого кольору стебло з листям, що на ньому міцно тримається.

- А ще він пахне не так, - додала я.

- Ви можете відрізнити їх по запаху? Вибачте, про що це я? Вам як перевертню це завдання здасться легким.

- Тоді я буду обирати потрібні гілочки, а Філл їх обдирати.

- Добре. Тільки пам’ятайте, нам знадобляться не лише листя, а й стебла. Нічого не викидаємо.

Почалась робота.

Я обирала потрібні