Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Північні міжкімнатні двері були широко розчинені, проте я не мав часу перевіряти засувку на вхідних дверях, бо в замку вже обертався ключ. Мені лишалось тільки зачинити двері праворуч та ліворуч, підперши одні комодом, а інші — ліжком, а на додаток до цього підсунути до вхідних дверей мармуровий умивальник. Звісно, я цілком усвідомлював ненадійність цих укріплень, та все одно сподівався, що з їх допомогою зможу хоча б трохи протриматись і встигнути стрибнути на дахи будинків Пейн-стріт. Та навіть у цю відчайдушну мить найбільший страх викликали аж ніяк не сумніви у надійності моїх бастіонів. Мене просто тіпало від думки про те, що за весь цей час жоден з моїх переслідувачів не вимовив бодай одного розбірливого слова — я чув лиш безупинне відсапування, бурмотіння і здушене підвивання упереміш із тихим гавканням.
Пересунувши меблі й кинувшись до вікон, я почув якусь метушню і ще дужче стривожився; в коридорі наростав шум з боку кімнати на північ від мене, водночас стихли звуки ударів з південного боку. Я зрозумів, що більшість моїх переслідувачів вирішила зосередитись на благенькій переділці, зламавши яку вони дістались би просто до мене. У місячному світлі за вікном доволі чітко було видно окрайки дахів, і, кинувши на них погляд, я зрозумів, що стрибок на слизький і крутий схил будь-якого з них буде надзвичайно ризикованим.
Зваживши обставини, я вибрав для втечі південніше з двох вікон і планував стрибнути на внутрішній схил даху і добутися до найближчого слухового вікна. Певна річ, навіть пробравшись до одного з цих старих будинків, я не уникну погоні, і все ж сподівався благополучно вийти з будинку і зникнути в одному з проходів темного внутрішнього двору, а потім дістатися Вашинґтон-стріт і вислизнути з міста у південному напрямку.
У північні двері гупали зі страшенною силою, і я помітив, що тонка дерев’яна панель почала тріщати. Вочевидь, переслідувачі принесли щось важке і били ним як тараном. Однак підпора з ліжка досі трималась, і в мене ще лишалась надія на порятунок. Кинувшись до вікна, я побачив важкі оксамитові завіси з бронзовими кільцями і великі защіпки, до яких зовні кріпилися віконниці. Побачивши можливість уникнути небезпечного стрибка, я різко смикнув фіранки й обірвав їх разом із поперечкою; після цього зачепив два кільця за виступ защіпки і викинув фіранки за вікно. Їхньої довжини вистачило до самого даху, і я перевірив, чи витримають кільця та защіпка мою вагу, після чого переліз через підвіконня і по імпровізованому канату почав спускатися донизу, покидаючи огидний і сповнений жахіть заклад з назвою Джилмен-Хаус.
Я безперешкодно спустився на розхитаний шифер спадистого даху і, навіть не послизнувшись, добувся до зяючого чорного отвору. Вікно готелю, з якого я щойно виліз, лишалося темним, а віддалік, з півночі, поміж залишками димарів лиховісно мерехтіли вогні зали Ордену Дагона, а також колишніх баптистської і методистської церков, згадка про які змусила мене здригнутися. У внутрішньому дворі наче нікого не було, тому в мені зажевріла надія втекти ще до того, як займеться загальна тривога. Посвітивши у вікно, я не помітив сходів, проте висота була незначна, тож я ухопився за край і стрибнув донизу, приземлившись на запорошену і засмічену зотлілими ящиками і діжками підлогу.
Приміщення, в якому я опинився, виглядало щонайменше гидко, однак емоції були не на часі, і я кинувся до сходів, які вихопив промінь ліхтарика; глянув на годинник — друга година ночі. Сходи відчайдушно рипіли, але мали витримати, тому я стрімголов кинувся донизу і, проминувши пристосований під комору другий поверх, опинився на першому. Там була цілковита пустка, і мої кроки гулко відлунювали. Нарешті я дістався нижнього холу і в дальньому кінці побачив ледь освітлений прямокутник напівзаваленого дверного отвору — вихід на Пейн-стріт. Проте я пішов у протилежному напрямку і побачив двері чорного ходу, теж відчинені, і без вагання кинувся туди; перестрибнувши через п’ять кам’яних сходинок, опинився на порослій травою бруківці внутрішнього двору.
Місячне світло сюди не проникало, однак дорогу непогано було видно і без ліхтаря. З деяких вікон Джилмен-Хаус лилося слабке світло і, здається, навіть долинали стишені голоси. Обережно просуваючись у напрямку Вашинґтон-стріт, я помітив кілька розчахнутих дверей і заскочив у найближчі, сподіваючись знайти вихід на вулицю. У коридорі за дверима було темно, а діставшись його протилежного кінця, я виявив, що двері на вулицю надійно замкнені. Вирішив тікати через інший будинок і подався був назад, у бік внутрішнього двору, але перед самим порогом завмер.
Саме тієї миті з дверей готелю вивалився чималий натовп з недвозначними намірами — у темряві похитувалися ліхтарі, лунали хрипкі вигуки низькими голосами, які анітрохи не нагадували англійську. Рухалися вони без певної мети і, як я з полегкістю зрозумів, не мали уявлення, куди я міг подітися, але мене все одно охопив справжній жах. Я не міг як слід розгледіти рис їхніх облич, але всі вони були однаково згорблені, човгали по землі і викликали відразу, а найгірше — я вирізнив істоту зі знайомою високою тіарою на голові. Коли натовп розсипався по двору, я відчув новий напад страху. А що як з цього будинку не вдасться знайти виходу на вулицю? Запах риби був просто нестерпним, і я навіть побоювався, що можу знепритомніти. Просуваючись навпомацки у бік вулиці, я прочинив двері в хол і потрапив до порожньої кімнати з вікнами в одну шибку і з віконницями на них. Присвітивши ліхтариком, я намацав стулки і зрозумів, що зможу їх відчинити, й уже за мить виліз назовні, обережно і ретельно повернувши стулки в попереднє положення.
Я опинився на Вашинґтон-стріт і попервах не побачив жодної живої душі, жодного вогника — вулицю заливало тільки місячне сяйво. Разом з тим я чітко розрізняв хрипкі голоси зусібіч, кроки і якесь дивне тупотіння, аж ніяк не схоже на людську ходу. Не можна було втрачати ані миті. Я доволі чітко уявляв, куди рухатися далі, і дуже радів, що на вулиці не горять ліхтарі; місячної ночі — це цілком звичайне явище у небагатих провінційних містечках. Деякі звуки долинали і з півдня, але я мав твердий намір тікати саме в цьому напрямку і знав, що дорогою буде чимало покинутих будинків, у двері яких я завжди зможу шмигнути і сховатися від погоні.
Я крокував швидко, м’яко ступаючи, намагаючись триматися ближче до напівзруйнованих будинків. Загубивши під час втечі з готелю капелюха, я йшов з розкуйовдженим волоссям і, навіть зустрівши випадкового перехожого, мав би чимало шансів лишитися невпізнаним. На Бейтс-стріт я пірнув у пітьму вестибюля одного з будинків, пропускаючи дві незграбні постаті, і знову опинився на вулиці, збираючись подолати відкритий простір, де Еліот-стріт навскоси перетинає Вашинґтон-стріт на перехресті із Саут-стріт. Я ніколи тут не бував, але на карті бакалійника район виглядав небезпечним, адже у місячному світлі я був би як на долоні. Оминути це перехрестя було неможливо — будь-які обхідні шляхи забрали б дорогоцінний час і могли вивести у ще гірше місце. Залишалося тільки пройти сміливо і не криючись, намагаючись імітувати човгання корінних мешканців Інсмута і сподіваючись, що ніхто — принаймні жоден з переслідувачів — не трапиться на шляху.
Я й гадки не мав, хто і навіщо мене переслідував. Місто уже ворохобилось, однак я сподівався, що чутки про мою втечу з готелю ще не розійшлися. Найближчим часом мені доведеться звернути з Вашинґтон-стріт на якусь іншу вуличку в південному напрямку — за мною, безперечно, вже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.